Капітан - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Капітан

КАПІТА́Н (лат. capitaneus – воєначальник, від caput – голова) – офіцерське військове звання у арміях, на флотах і в інших військових формуваннях більшості країн світу. На військ. кораблях і суднах торг. флоту К. – старша особа в екіпажі, у спорт. іграх – представник команди під час змагань (обраний гравцями чи призначений тренером). Звання К. уперше почали використовувати у середньовіч. Франції на позначення нач. окремих військових округів, від 1558 К. називали ком-рів рот, а нач. військ. округів – генерал-капітанами. У Рос. імперії це звання використовували від 16 ст. стосовно іноз. офіцерів, на поч. 18 ст. його поширили в усій армії (як правило, К. командували ротами). У кавалерії йому відповідало звання ротмістр, у козачих військах – осавул. На флоті існували звання: К.-командор (1707–32, 1751–64, 1798–1827), К. корабля (1701–13, 1732–51), 1-го і 2-го (1713–32, 1751–1917), 3-го (1713–32), 4-го (1713–17) рангів, К.-лейтенант (1713–1884, 1909–11). У ЗС СРСР 1935 запроваджено звання К. для команд. складу Сухопут. військ, ВПС і берегових частин ВМФ, для корабел. складу ВМФ – звання К. 1–3-го рангів і К.-лейтенант (відповідне армій. званню К.). У Сухопут. військах, ВПС і військах ППО ЗС України К. – військ. звання молодших офіцерів; у Військ.-мор. силах – молодших і старших офіцерів: К.-лейтенант, К. 3-го, 2-го, 1-го рангів (відповідають армій. званням К., майор, підполковник, полковник); у МВС України – спец. звання К. міліції та К. внутр. служби.

Р. В. Пилипчук

Стаття оновлена: 2012