КАПІТА́НІВКА — селище міського типу Новомиргородського ра­йону Кірово­градської області. Селищ. раді під­порядк. села Прищепівка та Рівне. Знаходиться на вододілі річок Велика Вись (притока Синюхи, бас. Пів­ден­ного Бугу) та Тясмин (притока Дніпра), за 12 км від райцентру. Площа 32 км2. Насел. 3059 осіб (2001, складає 85,4 % до 1989), пере­важно українці. Залізнична станція. На тер. сучас. смт виявлено поселе­н­ня скіф. часів (6–4 ст. до н. е.), досліджено бл. 20 курганів. Уперше згадується у писем. джерелах 1774. До 1787 К. належала К. Любомирському, 1787–95 — князю Потьомкіну, 1795 її отримав у спадок генерал Висоцький. Від 1795 — у складі Чигирин. пов. Вознесен. намісництва, від 1797 — Київ. губ. 1838 К. при­дбали поміщики Бобринські, 1846 вони збудували в ній цукр. завод (нині найпотужніше під­приємство Новомиргород. р-ну — ЗАТ «Новомиргород. цукор»). 1808 тут мешкало 598, у 1-й пол. 1860-х рр. — 668, 1889 — 1328 осіб. На поч. 20 ст. через село прокладено залізницю, що поліпшило умови вивезе­н­ня цукру. 1899 власники цукроварні від­крили однокласну школу. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Капітанівці чинили опір проведен­ню насильниц. колективізації. Вони за­знали сталін. ре­пресій, потерпали від голодомору 1932–33. Під час. нім.-фашист. окупації (1 серпня 1941 — 26 січня 1944) вбито 120 жит. села, 60 вивезено на примус. роботи до Німеч­чини, 8 закатовано у таборах смерті. 510 капітанівців воювало на фронтах 2-ї світової війни, з них 291 загинув. Від 1961– смт. 1925 у К. мешкало 2183, у 1970-і рр. — бл. 4 тис., 1999 — 3,4 тис. осіб. Нині у смт — заг.-осв. школа, дитсадок, профес. ліцей пере­роб. промисловості; Будинок культури, б-ка; дільнична лікарня (збудована графом Бобринським на поч. 20 ст.). Діє реліг. громада УПЦ МП. Встановлено памʼятник воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців — математик В. Бондаренко, скульптор, засл. діяч мистецтв України А. Гончар.