Капіца Михайло Степанович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Капіца Михайло Степанович

КА́ПІЦА Михайло Степанович (05. 11. 1921, с. Юрківці Кам’янець-Поділ. пов. Поділ. губ., нині Чемеровец. р-ну Хмельн. обл. – 15. 11. 1995, Москва) – дипломат, історик. Надзвич. і повноваж. посол СРСР (1960). Д-р істор. н. (1958), проф. (1960), чл.-кор. РАН (1987). Держ. премія СРСР у галузі н. і т. (1982). Держ. нагороди СРСР. Закін. Моск. пед. ін-т іноз. мов (1941) і Вищу дипломат. школу МЗС СРСР (Москва, 1948). Працював у посольстві СРСР у Китаї (1943–47, 1950–52); в центр. апараті МЗС СРСР (1947–50); у Моск. ін-ті міждерж. відносин (1952–60); водночас 1954–56 – радник-експерт, 1956–60 – заст. зав. Далекосх. відділу, 1966–70 – зав. відділу Пд.-Сх. Азії, 1970–82 – зав. 1-го Далекосх. відділу МЗС СРСР; 1961–62 – надзвич. і повноваж. посол СРСР у Пакистані; 1962–87 – зав. каф. історії Азії та Африки Моск. ун-ту; 1982–87 – заст. міністра іноз. справ СРСР; 1986–87 – голова Комісії СРСР у справах ЮНЕСКО; 1987–94 – дир. Ін-ту сходознавства РАН (Москва). Досліджував проблеми новіт. історії Китаю, міжнар. відносин на Далекому Сх. й у Пд.-Сх. Азії. Автор спогадів «На разных параллелях. Записки дипломата» (Москва, 1996). Гол. ред. ж. «Азия и Африка сегодня» (1989–95).

Пр.: Советско-китайские отношения. 1958; КНР: Три десятилетия – три политики. 1979; Сукарно: Политическая биография. 1980 (співавт.); Мирный выбор Азии. 1988 (співавт.); усі – Москва.

Літ.: К 60-летию М. С. Капицы // Пробл. Дальнего Востока. 1981. № 3.

В. П. Мацько

Стаття оновлена: 2012