Капіца Петро Леонідович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Капіца Петро Леонідович

КА́ПІЦА Петро Леонідович (Капица Пётр Леонидович; 26. 06(08. 07). 1894, м. Кронштадт, нині Ленінгр. обл., РФ – 08. 04. 1984, Москва) – російський фізик. Д-р фіз. н. (1934, без захисту дис.), акад. АН СРСР (1939). Сталін. (1941, 1943, 1945) і Держ. премії СРСР (1974). Герой Соц. Праці (1945, 1974). Нобелів. премія (1978). Закін. Петрогр. політех. ін-т (нині С.-Петербург; 1919), де відтоді й працював. Учень А. Йоффе. Від 1921 – у Кавендиш. лаб. Кембридж. ун-ту (Велика Британія) під кер-вом Е. Разерфорда (здобув 1923 ступ. д-ра філософії): 1924–32 – заст. дир. лаб. 1930–34 – дир. Лаб. ім. Л. Монда при Лондон. королів. т-ві. Засн. і дир. Ін-ту фіз. проблем АН СРСР (Москва, 1935–46, 1955–84). Водночас очолював каф. фізики низьких т-р (1943–47) та заг. фізики (1947–49) Моск. ун-ту; каф. фізики й техніки низьких т-р Моск. фіз.-тех. ін-ту (1956–84). Був наук. консультантом Укр. фіз.-тех. ін-ту (Харків, 1930–35). Наук. дослідж. у галузях ядер. фізики, фізики надвисоких магніт. полів, наднизьких т-р, електроніки великих потужностей і високотемператур. плазми. Запропонував методи визначення магніт. моменту атома (1920, спільно з М. Семеновим; реаліз. 1922 О. Штерном і В. Герліхом); отримання імпульс. надвисоких магніт. полів і провів фундам. дослідж. властивостей металів у цих полях (закон К., 1924); отримання рідкого водню та гелію й устаткування для пром. вироб-ва рідкого кисню з повітря (1939). Детально вивчив властивості рідкого гелію і встановив появу надплинності гелію ІІ, що виникає за т-ри нижче критичної (2,19 К). Праці К. стимулювали розвиток квант. теорії рідкого гелію, яку згодом розробив Л. Ландау. Відкрив температур. стрибок на межі «тверде тіло – рідкий гелій» (стрибок К.). Розвинув заг. теорію електрон. приладів магнетрон. типу і створив магнетронні генератори неперерв. дії – планотрон і ніготрон (1950–55). Висунув гіпотезу природи кульової блискавки та провадив дослідж. високотемператур. плазми у високочастот. розряді.

Пр.: Электроника больших мощностей. 1962; Теория, эксперимент, практика. 1966; 1974; 1977; 1981; 1987; Дешевый кислород. 1986; Сильные магнитные поля. 1988; Физика и техника низких температур. 1989; Электроника больших мощностей и физика плазмы. 1991 (усі – Москва).

Ю. М. Ранюк

Стаття оновлена: 2012