Капутікян Сільва Барунаківна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Капутікян Сільва Барунаківна

КАПУТІКЯ́Н Сільва Барунаківна (Սիլվա Բարունակի Կապուտիկյան; справж. ім’я – Сірвард, Սիրվարդ; 20. 01. 1919, Єреван – 25. 08. 2006, там само) – вірменська письменниця, громадсько-політична діячка. Засл. діяч культури Вірм. РСР (1970), засл. працівник культури Груз. РСР (1980). Чл. СП Вірменії (1941), Міжнар. «ПЕН-клубу». Акад. НАН Респ. Вірменія (1994). Закін. Єреван. ун-т (1941), навч. на Вищих літ. курсах при Літ. ін-ті (Москва, 1949–50). Друкувалася від 1933. Писала вірм. мовою про трагічну долю свого народу на поч. 20 ст. Вірші про кохання пройняті громадян. звучанням. Видала зб. поезій «Երկու զրույց մանուկների հետ» («Дві розмови», 1944), «Օրերի հետ» («В ці дні», 1945), «Իմ հարազատները» («Мої рідні», 1951; Сталін. премія, 1952), «Սրտաբաց զրույց» («Щиросердна розмова», 1955), «Բարի երթ» («В добру путь», 1957), «Մտորումներ ճանապարհի կեսին» («Роздуми на півдорозі», 1961), «Հավատարմություն» («Вірність», 1975), «Ձմեռը գալիս է» («Зима настає», 1983), «Գիրս մնա հիշատակող» («Мої писання лишаться як згадка», 1989), «Տագնապ» («Тривога», 1994), «Վերջին զանգ» («Останній подзвін», 2006). Книги дорож. вражень «Քարավանները դեռ քայլում են» («Каравани ще в дорозі», 1964), «Խճանկարը հոգու և քարտեզի գույներից» («Меридіани карти і душі», 1976), «Քարավանները հեռանում են» («Каравани нас полишають», 1999) – про життя вірмен за кордоном та сучасну міграцію з Вірменії. Авторка п’єс, творів для дітей, публіцист. статей (кн. «Չեմ կարող լռել» – «Не можу мовчати», 2000). Усі зазначені книги опубл. у Єревані. Відвідувала Україну, якій присвятила цикл віршів («Կիևի շագանակների տակ» – «Під київськими каштанами») і поезії («Երեկոն Կրեշչատիկում» – «Вечір на Хрещатику»), («Ուկրաինական գյուղում» – «В українському селі»; усі – 1950), («Տարաս Շևչենկոյին» – «Тарасові Шевченку», 1961). Переклала окремі твори Кобзаря («Կտակ» – «Заповіт»), І. Франка (пролог до поеми «Մովսեսը» – «Мойсей»), Лесі Українки («Հուսալքման պահին» – «Хвилина розпачу», «Մոռացված ստվերը» – «Забута тінь», «Այն ո՞վ ասաց, որ փուխր եմ ես…» – «Хто вам сказав, що я слабка...»), П. Тичини («Անտառները աղմկում են» – «Гаї шумлять», «Վիներով, վիներով» – «Арфами, арфами», «Ելա, անտառ գնացի» – «А я у гай ходила»), «Քամի» – «Плуг»), А. Малишка («Կաղնի Նյու-Յորկում» – «Дуб у Нью-Йорку», «Չիկագոյում» – «В Чікаго») та ін. Низку творів К. укр. мовою переклали П. Тичина, Д. Павличко, В. Коротич, Л. Костенко, В. Кочевський, В. Ткаченко, О. Ющенко та ін. К. боролася за визнання вірм. геноциду. Лідерка карабас. руху. Після придушення мітингів опозиції 2004 повернула Президенту Вірменії Р. Кочаряну орден «Месроп Маштоц», вручений їй 1999. Л. Костенко товаришувала із К., присвятила їй вірш «Цавет Танем!», перекладений вірм. мовою 10 разів, покладений на музику. 2012 засн. поет. конкурс ім. К.

Тв.: укр. перекл. – [Вірші] // Сузір’я. К., 1967. Вип. 1; 1973. Вип. 7; [Вірші] // Вірм. рад. поезія: Антологія. К., 1980; Горда любов. К., 1982.

Літ.: Кочевський В. В. Поетична душа Вірменії // Капутікян С. Б. Горда любов. К., 1982; Օ. Բոժկո. Ցավդ տանեմ // Հայաստանի Հանրապետություն. 2006, օգոստոսի 29.

О. І. Божко

Стаття оновлена: 2012