Капшученко Петро Савич - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Капшученко Петро Савич

КАПШУЧЕ́НКО Петро Савич (псевд. – P. Enko; 27. 09. 1915, с. Сухачівка побл. м. Катеринослав, нині у складі Дніпропетровська – 17. 11. 2006, м. Лоренсвіл, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) – скульптор. Почес. чл. Нац. комісії з питань повернення в Україну культур. цінностей (1998). Орден «За заслуги» 3-го ступ. (2006). Закін. Дніпроп. художнє уч-ще (1940; викл. О. Жирадков, М. Погребняк). Працював 1940–43 скульптором, декоратором у театрах Дніпропетровська. 1943–45 – на примус. роботах, 1945–49 – у таборі для інтернованих у м. Реґенсбурґ (Німеччина). Від 1949 – у Буенос-Айресі, від 1963 – у Філадельфії. Учасник мист. виставок від 1945. Персон. – у Буенос-Айресі (1959), окрузі Верналь (Арґентина, 1963), Нью-Йорку (1967), Спрінґфілді (шт. Массачусетс, США, 1972), Вашинґтоні (1973), Києві (1996, 1998, 2000), Дніпропетровську (2001). Осн. галузі – станк. та монум. скульптура, пластика; матеріали – бронза, теракота, порцеляна, дерево. Створив роботи за сюжетами з арґентин. життя, а також на укр. тематику, зокрема про козацтво та голодомор. Скульптури виконані у реаліст. манері, позначені символікою, неоромантизмом, імпресіоніст. й експресіоніст. рисами. Автор пам’ятників митрополиту В. Липківському (1983) та княгині Ользі (1987) у м-ку Бавнд Брук. Окремі твори зберігаються у НХМ, НМЛ, Нац. музеї Т. Шевченка, Музеї історії міста Києва, Музеї гетьманства (усі – Київ), Шевченків. нац. заповіднику (м. Канів Черкас. обл.), Дніпроп. худож. та істор. музеях.

Тв.: «Непокора», «За волю України», «Свистуни», «Сполох» (усі – 1947), «У задумі», «Козак» (обидва – 1948), «Пліткарки» (1954), «Чекання» (1956), «Свідок» (1960), «Близькість» (1962), «Гончар», «Кармелюк» (обидва – 1964), «У спогадах» (1965), «Самотній» (1966), «Перекур» (1972), «Втрачені надії» (1973), «Замріяна» (1975), «Музики» (1980), «У невідоме» (1983), «Невизнаний» (1985), «На чужині», «Чекають», «Таємниця двох» (усі – 1991), «Є що згадати» (1992), «Гнані», «Мова про правду» (обидва – 1996), «Незабутні роки», «Свідки часу» (обидва – 1998), «Лихі вітри» (2000).

Літ.: Царинник Г. Багатогранний скульптор // Укр. вісті. 1987, 20 верес.; Каталог персональної виставки скульптури Петра Капшученка (США). [К.,] 1996; 2000; Блюміна І. Петро Капшученко – визнання у світі й на батьківщині // Вітчизна. 2001. № 1–2; Федорук О. Пластика Петра Капшученка: Альбом. К.; Нью-Йорк, 2004.

О. К. Федорук

Стаття оновлена: 2012