КАРА́КІС Йосип Юлі­йович (29. 05. 1902, м. Балта, нині Одес. обл. — 23. 02. 1988, Київ) — архітектор. Батько І. Каракіс. Учасник воєн. дій 1918–20. Закін. Київський художній ін­ститут (1929). У 1931–41 та 1945–51 працював у Київ. інж.-буд. ін­ституті; водночас 1935–37 — за­ступник зав. архіт.-планув. майстерні № 1 Київ. міськвиконкому, 1937–38 — гол. архітектор тресту «Укрцивіл­проект», 1940–41 — гол. архітектор проект. бюро Наркомату освіти УРСР; 1941–42 — в ін­ституті «Ро­станко­проект» (Ташкент); 1942–44 — гол. архітектор і кер. архіт.-буд. бюро Фархад. ГЕС (м. Беговат, нині Бекабад, Узбеки­стан); 1944–63 (з пере­рвою) — в ін­ституті «Ді­промісто»; 1948– 51 — зав. сектору Ін­ституту худож. промисловості Академії архітектури УРСР (обидва — Київ); 1963–76 — завідувач від­ділу проектува­н­ня шкіл. будівель Київ. зонал. НДІ екс­перим. проектува­н­ня. Основні напрями наук. досліджень: житл. і громад. споруди, пошук нового стилю (кон­структивізм) в арх-рі. Від­стоював збереже­н­ня істор. памʼятників. За­знав пере­слідувань у період боротьби з космополітизмом. Серед реаліз. проектів — добудова Будинку Червоної Армії та Флоту (нині Центр. будинок офіцерів ЗС України; 1931), ресторан «Динамо», житл. будинки на вул. Університетська, № 16–20 (усі — 1934), вул. Золотоворітська, № 2 (1936), вул. Ін­ститутська, № 15–17 (1937), 19–21 (1941), вул. Січневого Пов­ста­н­ня (нині І. Мазепи), № 3, у Георгіївському провулку, № 2 (обидва — 1937), на вул. Стрілецька, № 12, 14, 16 (1940), дитсадок № 1 «Орлятко» заводу «Арсенал» на вул. Січневого Пов­ста­н­ня, художня школа на вул. Володимирська, № 2 (нині Нац. музей історії України; обидва — 1939) у Києві, Ташкент. абразив. завод (1942), комплекс інж. споруд і житл. с-ща Фархад. ГЕС (1943–45), готель «Жовтень» (нині «Україна») у Ворошилов­граді (нині Луганськ; 1952), школи у Києві, Харкові, Луганську, Донецьку, Одесі, Запоріж­жі, містах Кр­аматорськ Донец. обл. і Бердянськ Запоріз. обл. (Див. іл. на с. 186).