КРИ́ЗА ЖИТТЄ́ВА – складний період життя, під час якого різко змінюються ставлен­ня до себе і світу, спосіб осмислення набутого досвіду та напрям життєвого шляху. Кризою називають тривалий глибокий внутр. конфлікт, який виникає у зв’язку з незадовіл. якістю, результатами життя, дефіцитом його смислу. Складні життєві об­ставини (профес., сімейні, особисті) провокують кризу, як пра­вило, за наявності підґрунтя у вигляді внутр. суперечностей, які загострюються швидко й не­сподівано, не залишаючи часу для адаптації, підготовки, налаштування, і потребують дій, що переважають адаптивні мож­ливості, наявні енергет. ресурси. У криз. ситуації особистість як складна самоорганізована від­крита система стає дедалі неврівноваженішою, набуваючи за­гостреної чутливості до зовн. впливів.

Слабкі сигнали на вході до системи можуть породжувати значні відгуки, а іноді призводити до несподіваних ефектів. Система в цілому, як стверджує І. Пригожин, перебудовується таким чином, що її поведінка стає непередбачуваною. Кожна К. ж. є важливим шансом для коригування свого життя, наповнення його новим змістом. Вона вимагає розгорнутого, аргументо­ваного, усвідомленого розв’я­зання задачі на смисл, яке у буденності відбувається згорнуто, неструктуровано; підштов­хує людину до автономізації, незалежності від зовн. і внутр. умов життя; призводить до при­­й­няття реальності такою, якою во­на є насправді, потребуючи від­мови від ілюзій щодо самої се­бе, своєї професії, оточення. Вихід із К. ж. може бути як конструктивним, так і деструктивним. Можливості розв’язання си­туації залежать від стадії кри­зи (поверхнева, середня чи гли­бока) та ставлення до того, що відбувається (ігнорувал., перебільшувал., демонстративне, во­люнтарист., продуктивне).

Про­дуктивне ставлення до кризи передбачає володіння людиною знач. гамою стратегій самоопа­нування, різновиди непродуктив. ставлення супроводжуються пе­реважно однією негнучкою стра­тегією. Осн. симптомами криз. стану є зниження адаптивності, рівня самосприйняття, тимчас. примітивізація саморегуляції, втрата сенсу існування. Особли­вості криз. розладів залежать від вроджених конституц. властивостей, складу нерв. системи, структури особистості, характеру, набутого досвіду, стилю соціалізації, способів взаємодії з оточуючими. Під час глибокої К. ж. може здаватися, що сенс життя втрачено повністю. Т. зв. екзистенцій. вакуум, проаналізований засн. логотерапії австр. психіатром В. Франклом, іноді стає реал. вибором між життям і смертю.

Часто передумовою К. ж. є проблемні ситуації, у яких існує невідповідність між вимогами людини до самої себе та її реал. схильностями, можливостями, бажаннями, коли во­на не може адекватно прогнозувати розвиток подій, ставити перед собою досяжні цілі.

Провокують кризи також надзвичайні ситуації, що несподівано виникають унаслідок певних масш­таб. подій (землетруси, ви­верження вулканів, терорист. акти, катастрофи), зумовлюючи людські жертви, наносячи шкоду здоров’ю і благополуччю лю­дини. Найнебезпечнішу К. ж. викликає зіткнення людини зі смертю (напр., коли хвора людина дізнається про власну при­реченість, або в неї помирає хтось із близьких). Цій проблемі присвяч. праці амер. психологів Б. Дейтса, Е. Кюблер-Росс, Р. Моу­ді, нім.-амер. психіатра Е. Ліндеманна та ін. Способи по­долання кризи у контексті психології горя досліджували рос. вчені В. Баскаков, Ф. Василюк, А. Гнєздилов, М. Мінігалієва, С. Шефов. Рос. дослідники Р. Ах­меров, А. Осипова та ін. вивчають такий різновид К. ж., як кри­за біографічна (криза нереалізованості, спустошеності, безперспективності). Здатність про­тистояти склад. ситуаціям, яку називають міцністю, життєстійкістю, досліджують як зх. психологи (амер. учений С. Мадді), так і вітчизн. (Т. Ларіна).

Серед найновіших досягнень психології кризи – вивчення копінгу (подолання, опанування, даван­ня собі ради) як способу взаємодії людини зі склад. життєвою ситуацією відповідно до логіки її розгортання, значущо­сті криз. обставин у ниніш. житті і реал. можливостей, наяв. ресурсів людини (канад. психолог А. Бандура, амер. фахівці Л. Мер­фі, Р. Лазарус, С. Фолькман, Г.-Дж. Фрайденберґ, нім. – Р. Швар­цер, а також Т. Крюкова, Є. Куфтяк, О. Берестнєва).

Спо­­соби розв’язання криз. ситуацій розробляють укр. психологи П. Горностай, Т. Титаренко, Б. Ла­­зоренко, Л. Лепіхова, О. Кляпець, Н. Родіна, К. Черемних. Філос., соціол. та психол.-пед. обґрунтування К. ж. особистості в Укра­їні здійснено під кер-вом Л. Сохань та І. Єрмакова. Вивчення мед.-психіатр. аспектів криз. консультування очолює Л. Юр’є­ва. На перебіг кризи також впливає заг. соціокультур. фон, створюючи асоціативні поля, що нав’язують людині нову можливість структуризації значень, нові способи інтерпретації себе і сво­го життя.

Літ.: Життєві кризи особистості: Наук.-метод. посіб. у 2 ч. К., 1998; Психологія життєвої кризи. К., 1998; Юрье­ва Л. Н. Кризисные состояния. Дн., 1998; Титаренко Т. М. Життєві кризи. Технології консультування: У 2 ч. К., 2007; Її ж. Испытание кризисом. Одис­сея преодоления. Москва, 2009; 2010; Малкина-Пых И. Г. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. Москва, 2010; Родіна Н. В. Психологія ко­пінг-поведінки: системне моделювання. О., 2012.

Т. М. Титаренко