Криза життєва

Визначення і загальна характеристика

КРИ́ЗА ЖИТТЄ́ВА  — складний період життя, під час якого різко змінюються ставлен­ня до себе і світу, спосіб осмислення набутого досвіду та напрям життєвого шляху. Кризою називають тривалий глибокий внутрішній конфлікт, який виникає у зв’язку з незадовільною якістю, результатами життя, дефіцитом його смислу. Складні життєві об­ставини (професійні, сімейні, особисті) провокують кризу здебільшого за наявності підґрунтя у вигляді внутрішніх суперечностей, які загострюються швидко й несподівано, не залишаючи часу для адаптації, підготовки, налаштування, і потребують дій, що переважають адаптивні мож­ливості, наявні енергетичні ресурси. У кризовій ситуації особистість як складна самоорганізована від­крита система стає дедалі неврівноваженішою, набуваючи за­гостреної чутливості до зовнішніх впливів.

Слабкі сигнали на вході до системи можуть породжувати значні відгуки, а іноді призводити до несподіваних ефектів. Система в цілому, як стверджує І. Пригожин, перебудовується таким чином, що її поведінка стає непередбачуваною. Кожна К. ж. є важливим шансом для коригування свого життя, наповнення його новим змістом. Вона вимагає розгорнутого, аргументо­ваного, усвідомленого розв’я­зання задачі на смисл, яке у буденності відбувається згорнуто, неструктуровано; підштов­хує людину до автономізації, незалежності від зовнішніх і внутрішніх умов життя; призводить до при­­й­няття реальності такою, якою во­на є насправді, потребуючи від­мови від ілюзій щодо самої се­бе, своєї професії, оточення. Вихід із К. ж. може бути як конструктивним, так і деструктивним. Можливості розв’язання си­туації залежать від стадії кри­зи (поверхнева, середня чи гли­бока) та ставлення до того, що відбувається (ігнорувальне, перебільшувальне, демонстративне, волюнтаристське, продуктивне).

Про­дуктивне ставлення до кризи передбачає володіння людиною значною гамою стратегій самоопа­нування, різновиди непродуктивного ставлення супроводжуються пе­реважно однією негнучкою стра­тегією. Основними симптомами кризового стану є зниження адаптивності, рівня самосприйняття, тимчасова примітивізація саморегуляції, втрата сенсу існування. Особли­вості кризових розладів залежать від вроджених конституційних властивостей, складу нервової системи, структури особистості, характеру, набутого досвіду, стилю соціалізації, способів взаємодії з оточенням. Під час глибокої К. ж. може здаватися, що сенс життя втрачено повністю. Т. зв. екзистенційний вакуум, проаналізований засновником логотерапії австрійським психіатром В. Франклом, іноді стає реальним вибором між життям і смертю.

Часто передумовою К. ж. є проблемні ситуації, у яких існує невідповідність між вимогами людини до самої себе та її реал. схильностями, можливостями, бажаннями, коли во­на не може адекватно прогнозувати розвиток подій, ставити перед собою досяжні цілі.

Провокують кризи також надзвичайні ситуації, що несподівано виникають унаслідок певних масш­таб. подій (землетруси, ви­верження вулканів, терорист. акти, катастрофи), зумовлюючи людські жертви, наносячи шкоду здоров’ю і добробуту лю­дини. Найнебезпечнішу К. ж. викликає зіткнення людини зі смертю (напр., коли хвора людина дізнається про власну при­реченість, або в неї помирає хтось із близьких). Цій проблемі присвячено праці американських психологів Б. Дейтса, Е. Кюблер-Росс, Р. Моу­ді, нім.-амер. психіатра Е. Ліндеманна та ін. Способи по­долання кризи у контексті психології горя досліджували В. Баскаков, Ф. Василюк, А. Гнєздилов, М. Мінігалієва, С. Шефов. Р. Ахмеров, А. Осипова та ін. вивчають такий різновид К. ж., як кри­за біографічна (криза нереалізованості, спустошеності, безперспективності). Здатність про­тистояти складним ситуаціям, яку називають міцністю, життєстійкістю, досліджують як західні психологи (американський учений С. Мадді), так і вітчизняні (Т. Ларіна).

Серед найновіших досягнень психології кризи — вивчення копінгу (подолання, опанування, даван­ня собі ради) як способу взаємодії людини зі складною життєвою ситуацією відповідно до логіки її розгортання, значущо­сті кризових обставин у нинішньому житті і реальних можливостей, наявних ресурсів людини (канадський психолог А. Бандура, американські фахівці Л. Мер­фі, Р. Лазарус, С. Фолькман, Г.-Дж. Фрайденберґ, німець — Р. Швар­цер, а також Т. Крюкова, Є. Куфтяк, О. Берестнєва).

Спо­­соби розв’язання кризових ситуацій розробляють українські психологи П. Горностай, Т. Титаренко, Б. Ла­­зоренко, Л. Лепіхова, О. Кляпець, Н. Родіна, К. Черемних. Філософське, соціольне та психол.-педагогічне обґрунтування К. ж. особистості в Укра­їні здійснено під керівництвом Л. Сохань та І. Єрмакова. Вивчення медично-психіатричних аспектів кризового консультування очолює Л. Юр’є­ва. На перебіг кризи також впливає загальний соціокультурний фон, створюючи асоціативні поля, що нав’язують людині нову можливість структуризації значень, нові способи інтерпретації себе і сво­го життя.

Завантажити статтю