Криза соціальна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Криза соціальна

КРИ́ЗА СОЦІА́ЛЬНА – форма прояву соціальних суперечностей унаслідок порушен­ня нормальної взаємодії між чле­нами суспільства, соціальними групами й інститутами. К. с. ускла­­днює або унеможливлює ста­більне функціонування важливих підсистем сусп-ва (локал. криза) чи всього сусп-ва (системна криза) і виникає у випадку проблематизації повсякден. соц. практик, впорядк. наявними нор­мами, цінностями, правилами, ролями. Її проявами є збільшен­ня інтенсивності та кількості кон­флікт. ситуацій, формування у свідомості великих груп критич. сприйняття певної сусп. сфе­ри або сусп. устрою загалом і переконання в необхідності їх змі­нити, що часто супроводжується проявами соц. протесту. У широкому значенні термін «К. с.» використовують за наявності кри­зи у функціонуванні всього сусп-ва (він фактично виступає синонімом сусп. кризи), у вузькому – коли поряд з екон., політ., культур. виокремлюють соц. сферу (К. с. може доповнювати або спричиняти екон. і політ. кризи). Його також розглядають як стан і процес. Коли існуючі правила та засоби соц. взаємодій стають неадекватни­ми й нездатними надалі підтримувати ці взаємодії, виникають не лише масштабні кризи (руйнація всієї системи відносин, ма­сові заворушення, революції), але й кризи в колективі, окремій соц. групі.

Роль К. с. у житті сусп-ва неоднозначна: з одного боку, вона дисфункціональна для системи відносин, оскільки зростає невизначеність, руйнуються звичні соц. зв’язки, норми соц. взаємодії, зростає рівень соц. девіацій (злочинності, самогубств); з ін. – якщо К. с. не сягає крайніх форм (катастрофи та повної руйнації системи), вона може бути й функціонал., ос­кільки виявляє проблеми соц. взаємодій. У результаті К. с. до­сить часто на заміну старим, не­адекват. соц. системам (або їх­нім окремим елементам) прихо­дять нові, що більше відповідають потребам і вимогам сусп-ва.

К. с. може завершитися взагалі без суттєвих змін у системі соц. відносин, однак у більшості випадків вона призводить до її переходу в якісно новий стан. К. с. – природна фаза розвитку будь-якої соц. системи. Криз, як і конфліктів, неможливо уникнути, тому необхідно бути до них готовими, вчитися управляти ними, зменшуючи руйнівні наслідки та підсилюючи функці­онал. моменти. К. с. може вини­кати та розвиватися не лише при­род. шляхом, внаслідок об’єк­тив. соц. суперечностей, але й свідомо провокуватися, поглиблюватися втручанням ззовні. Розрізняють латентну й відкриту форми К. с. Латентність кризових явищ суттєво ускладнює соц. прогнозування і провокує на пер­ший погляд несподівані вибухи соц. активності та руйнації здавалося б стабіл. систем (як при­клад – розпад СРСР).

К. с. також може бути короткочас. або тривалою (в сучас. наук. дискурсі її часто розглядають як хронічну, постійну); заг. (систем.) чи обмеженою (локал.); відбуватися у мирній або насильниц. формах (крайній прояв – масові заворушення до революції включно); реалізовуватися як криза довіри у сусп-ві (міжособистіс., заг., інституц.), соц. адаптації, таких соц. ін-тів, як родина та школа, демографічна криза.

Літ.: Кризисный социум: Наше общество в трех измерениях. Москва, 1994; Головаха Е., Панина Н. Социальное безумие: история, теория и совре­менная практика. К., 1994; Кравченко И. И. Общественный кризис ХХ века и его отражение в ряде западных концепций // Вопр. философии. 2001. № 8; Злобіна О., Мартинюк І., Соболева Н., Тихонович В. Соціальний простір життя як суб’єктивна символічна реальність. К., 2004; Сорокин П. А. Со­циальная и культурная динамика. Москва, 2006.

М. А. Паращевін

Стаття оновлена: 2014