Карасінський Леопольд - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Карасінський Леопольд

КАРАСІ́НСЬКИЙ Леопольд (1880, м. Лежайськ, нині Підкарпат. воєводства, Польща – 1952, м. Вроцлав, Польща) – архітектор. Закін. Художньо-пром. (1902, викл. А.-В. Вайсс, Т. Мостовський) і Політех. (1907) школи у Львові. 1909 заснував у Львові власну архіт. фірму. Використовував спочатку переважно форми модерніз. класицизму, у міжвоєн. час – функціоналізму. Серед реаліз. проектів до 1-ї світ. війни у Львові – вілла художника К. Сіхульського на вул. св. Софії, № 63 (нині Я. Ярославенка, № 29; 1905), прибутк. кам’яниці на вул. Ф. Карпінського (нині О. Карпінського), № 3–5 (1909; у стилі сецесії) та на вул. Л. Сапіги (нині С. Бандери), № 69 (1912–13, співавтор Л. Райс; у стилі модерніз. класицизму, один із наймонументальніших будинків у місті до 1-ї світ. війни). Відзначений у цей період на конкурсах проектів готелю «Краківський» (1911, 2-а премія, співавтор Л. Райс), костелу св. Анни (1912, 3-я премія). Спільно з Т. Врубелем, застосовуючи залізобетонні конструкції (прості, але водночас пластично вирішені в об’ємі), збудував г-зію сестер св. Урсули на вул. св. Яцека (нині середня школа № 28 на вул. О. Архипенка, № 16; 1932), Дім працівників гміни (нині Палац культури ім. Г. Хоткевича) на вул. С. Кушевича, № 1 (1933–38), будинок адміністрації міського електрозв’язку (нині обл. відділ. СБУ) на вул. Пелчинська (нині Д. Вітовського), № 55 (1935–36), Будинок лікарів (нині обл. лікар. палата) на вул. М. Конопницької, № 3 (1937), комплекс вілл «Професорська колонія» на Личакові на пн. від церкви Покрови Пресвятої Богородиці на вул. П. Ніщинського, І. Вільде, Міжгірна (1930-і рр., співавтори Т. Врубель, М. Кочур). Серед ін. реаліз. проектів у Львові – сходи й огорожа Цвинтаря Орлят (1928–29), Палац спорту з великим критим басейном на площі Яблоновських (нині Є. Петрушевича), № 4 (1932–34, співавтор Т. Кухар), відкритий басейн «Залізна вода» (нині «Динамо» на вул. В. Стуса; 1932–38, співавтор А. Козакевич), житл. будинок на вул. Личаківська, № 5 (перебудова, 1934).

Ю. О. Бірюльов

Стаття оновлена: 2012