Карвасарний Володимир Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Карвасарний Володимир Іванович

КАРВАСА́РНИЙ Володимир Іванович (08. 03. 1949, с. Петрашівка Віньковец. р-ну Кам’янець-Поділ., нині Хмельн. обл.) – графік, живописець, майстер художнього оброблення металу. Лауреат Міжнар. конкурсів рад.-польс. (1-а премія, 1984) та рад.-монгол. (2-а премія, 1985; обидва – Москва) плаката, 1-а премія Міжнар. конкурсу графіки (м. Брно, Чехія, 1991). Чл. НСХУ (1985). Закін. Вижниц. уч-ще декор.-приклад. мист-ва (Чернів. обл., 1976; викл. В. Жаворонков, Е. Жуковський, П. Лемський). Працював у Хмельницькому: 1971–78 – ст. художником-конструктором, кер. групи бюро пром. естетики радіотех. з-ду; 1979–85 – оформлювачем худож.-вироб. майстерень. На твор. роботі. Учасник міжнар. (від 1979), всеукр. (від 1980), всесоюз. (від 1985) мист. виставок. Персон. – у Хмельницькому (1989, 1994, 1997, 1999, 2002–03, 2007–09, 2011), Тернополі (2004–05), Цєхануві (Польща, 1998), Борі (Сербія і Чорногорія, 1999), Враці (Болгарія, 2000). Для творчості К. притаманні своєрідність композиції, символізм, яскравість, експресивність худож. образів. Автор плакатів, графіч. циклів на істор., політ., соц.-психол. тематику. Окремі роботи зберігаються у Хмельн. краєзнав. музеї, Картин. галереї м. Сілістра (Болгарія), Мемор. музеї Освенціма (Польща), Нац. картин. галереї у Брно та Парижі.

Тв.: плакати – «OŚWIĘCIM» (1984), «Все, що маєм, не жалієм, а втративши, плачем», «Хто допоможе фортеці?», «А ми дивились і мовчали», «S. O. S.», «Боролися з релігією, а загубили культуру» (усі – 1990), «Без назви» (1990; 2005), «Рятуймо» (1991), «Кривава борозна» (1992), «Прокляті роки» (1994), «Отелло» (1995), «Останні Орли» (1999), «Роксолана» (2002), «Ватерлоо», «Цар Едіп», «Декамерон» (усі – 2005), «Клеопатра», «Леді Макбет» (обидва – 2006), «Чарівна флейта», «Украдене щастя», «Ромео і Джульєтта», «Генріх VІІ», «Загибель богів» (усі – 2007), «Ваша слава не вмре, не поляже», «Жорстоке кохання» (обидва – 2010), «Через шаблю маєм волю» (2011); живопис – «Христос та грішниця» (1996), «Ангел у майстерні», «Привороття» (обидва – 1997), «Розп’яття» (1997; 1999), «Христос у Гетсиманському саду», «Апостол Петро», «Апостол Андрій», «Старе місто» (усі – 1998), «Таємна вечеря», «Христос із закритими устами», «Поцілунок Юди», «Благовіщення», «Кам’янець-Подільський», «Оголена» (усі – 1999), «Віра», «Зима» (обидва – 2000), «Іконописець» (2002), «Трійця» (2005), «Покладання в гріб» (2007), «А. Рубльов» (2010).

Літ.: Висоцький В. Покликання художника // Проскурів. 2000. № 19–20; Володимир Карвасарний. Живопис. Плакат: Каталог. Хм., 2002.

В. В. Мельник

Стаття оновлена: 2012