КАРДИНА́Л (від лат. cardinalis — важливий, головний) — найвище після Папи Римського духовне зва­н­ня в католицизмі. К. очолюють Церкви у різних країнах, а також найголовніші кафедри світу і більшість структур Рим. курії — держ. секретаріат, конгрегації, по­стійні комісії, трибунали, понтифікал. ради та ін. установи. Вони утворюють колегію К. — орган правлі­н­ня Катол. Церкви, що виконує допоміжну та дорадчу функції при Апостол. Престолі. Титул К. присвоює Папа Римський. Заяву про на­да­н­ня духов. особі кардинал. гідності виголошує понтифік у Ватикані на таєм. зі­бран­ні К. (консисторії). Номінант набуває кардинал. привілеїв та обовʼязків і посідає від­повід­не місце в ієрархії лише після публіч. пові­домле­н­ня його імені папою, який, однак, може залишити прі­звище в таємниці (лат. «in petto» — «у грудях», або «in pectore» — «у серці»). Після публіч. оголоше­н­ня у Ватикані від­буваються урочисті церемонії, під час яких папа вручає номінантам кардинал. від­знаки — пурпурну мантію, шапку та каблучку. К. мають виняткове право обирати зі свого складу Папу Римського, яке вони реалізують на закритому зі­бран­ні колегії — конклаві. Від 1586 до серед. 20 ст. склад колегії К. обмежувався 70-ма особами. 1962 Іван ХХIII довів чисельність до 87-ми, 1973 Павло VI — до 145-ти осіб. За правлі­н­ня Івана-Павла II, який надав кардинал. чин 232-м священикам, чисельність колегії сягнула понад 180 осіб. У виборах папи мають право брати участь К., вік яких не пере­вищує 80 років. Учасниками конклаву в квітні 2005 стали 115 К. із 52-х країн. До пред­ставників духовенства з України, яким було присвоєно титул К., належать митрополит Київський Ісидор (15 ст.), греко-катол. митрополити М. Левицький, С. Сембратович, Й. Сліпий, М.-І. Любачівський. 28 січня 2001 К. проголошено митрополита Львівського М. Яворського та главу УГКЦ Л. Гузара.