Кардинал - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кардинал

КАРДИНА́Л (від лат. cardinalis – важливий, головний) – найвище після Папи Римського духовне звання в католицизмі. К. очолюють Церкви у різних країнах, а також найголовніші кафедри світу і більшість структур Рим. курії – держ. секретаріат, конгрегації, постійні комісії, трибунали, понтифікал. ради та ін. установи. Вони утворюють колегію К. – орган правління Катол. Церкви, що виконує допоміжну та дорадчу функції при Апостол. Престолі. Титул К. присвоює Папа Римський. Заяву про надання духов. особі кардинал. гідності виголошує понтифік у Ватикані на таєм. зібранні К. (консисторії). Номінант набуває кардинал. привілеїв та обов’язків і посідає відповідне місце в ієрархії лише після публіч. повідомлення його імені папою, який, однак, може залишити прізвище в таємниці (лат. «in petto» – «у грудях», або «in pectore» – «у серці»). Після публіч. оголошення у Ватикані відбуваються урочисті церемонії, під час яких папа вручає номінантам кардинал. відзнаки – пурпурну мантію, шапку та каблучку. К. мають виняткове право обирати зі свого складу Папу Римського, яке вони реалізують на закритому зібранні колегії – конклаві. Від 1586 до серед. 20 ст. склад колегії К. обмежувався 70-ма особами. 1962 Іван ХХIII довів чисельність до 87-ми, 1973 Павло VI – до 145-ти осіб. За правління Івана-Павла II, який надав кардинал. чин 232-м священикам, чисельність колегії сягнула понад 180 осіб. У виборах папи мають право брати участь К., вік яких не перевищує 80 років. Учасниками конклаву в квітні 2005 стали 115 К. із 52-х країн. До представників духовенства з України, яким було присвоєно титул К., належать митрополит Київський Ісидор (15 ст.), греко-катол. митрополити М. Левицький, С. Сембратович, Й. Сліпий, М.-І. Любачівський. 28 січня 2001 К. проголошено митрополита Львівського М. Яворського та главу УГКЦ Л. Гузара.

Літ.: Хома І., о. Нариси історії Вселенської Церкви. Рим, 1990; Сапеляк А. Київська Церква на слов’янському Сході. Буенос-Айрес; Л., 1999; Pragnę wyróżnić Kośсioły boleśnie doświadczone // L’Osservatore Romano. 2001. № 3(231).

Н. С. Рубльова

Стаття оновлена: 2012