КАРДИНА́Л (від лат. cardinalis — важливий, головний) — найвище після Папи Римського духовне зва­н­ня в католицизмі. Кардинали очолюють Церкви у різних країнах, а також найголовніші кафедри світу і більшість структур Римської курії — державного секретаріату, конгрегації, по­стійні комісії, трибунали, понтифікальні ради та інші установи. Вони утворюють колегію кардиналів — орган правлі­н­ня Католицької Церкви, що виконує допоміжну та дорадчу функції при Апостольській Престолі. Титул кардинала присвоює Папа Римський. Заяву про на­да­н­ня духовній особі кардинальської гідності виголошує понтифік у Ватикані на таємному зі­бран­ні кардиналів (консисторії). Номінант набуває кардинальських привілеїв та обовʼязків і посідає від­повід­не місце в ієрархії лише після публічного пові­домле­н­ня його імені папою, який, однак, може залишити прі­звище в таємниці (лат. «in petto» — «у грудях», або «in pectore» — «у серці»). Після публічного оголоше­н­ня у Ватикані від­буваються урочисті церемонії, під час яких папа вручає номінантам кардинальські від­знаки — пурпурну мантію, шапку та каблучку. Кардинали мають виняткове право обирати зі свого складу Папу Римського, яке вони реалізують на закритому зі­бран­ні колегії — конклаві. Від 1586 до середин 20 ст. склад колегії кардиналів обмежувався 70-ма особами. 1962 Іван ХХIII довів чисельність до 87-ми, 1973 Павло VI — до 145-ти осіб. За правлі­н­ня Івана-Павла II, який надав кардинальський чин 232-м священикам, чисельність колегії сягнула понад 180 осіб. У виборах папи мають право брати участь кардинали, вік яких не пере­вищує 80 років. Учасниками конклаву в квітні 2005 стали 115 кардиналів із 52-х країн. До пред­ставників духовенства з України, яким було присвоєно титул кардинала, належать митрополит Київський Ісидор (15 ст.), греко-католицькі митрополити М. Левицький, С. Сембратович, Й. Сліпий, М.-І. Любачівський. 28 січня 2001 кардинала проголошено митрополита Львівського М. Яворського та главу УГКЦ Л. Гузара.