Кардіографія ультразвукова - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кардіографія ультразвукова

КАРДІОГРА́ФІЯ УЛЬТРАЗВУКОВА́ – метод медичного дослідження структури і функцій серця шляхом реєстрації відбитих ультразвукових коливань з перетворенням в електричні сигнали для побудови зображень (патернів візуалізації) на електронному екрані й (або) нанесення їх на папір. Ін. назва – ехокардіографія (від грец. ἠχώ – шум, звук, ϰαρδία – серце і ...графія). Одержуване зображення називають ехокардіограмою. За допомогою К. у. можна оцінити стан і характер руху різних ділянок серця – стулок клапанів, зовн. стінок камер та перегородок, а також розміри його порожнин, товщину стінок шлуночків і передсердь та амплітуду їхніх скорочень; деякі ехокардіографи (прилади для К. у.) дають можливість вивчати також внутр.-серц. потоки крові.

Запропонували метод 1953 І. Едлер та Г. Герц, які намагалися побудувати графік руху стінок серця на екрані ультразвук. тех. приладу. В клін. медицині К. у. застосовують від 1954, в останні два десятиліття вона стала одним з провід. методів діагностики пороків серця, кардіоміопатій, перикардитів, внутр.-серц. тромбів і пухлин. утворень, виявлення вегетацій на стулках клапанів при септич. ендокардиті, аневризм шлуночків серця й ін. ускладнень інфаркту міокарда (розриви міжшлунк. перегородки, дисфункція папіляр. м’язів, відрив хорд тощо), аневризми аорти. К. у. використовують також для оцінки кардіогемодинаміки, функції систоли та діастоли і локал. скоротливості міокарда. При ехокардіогр. дослідж. серця переважно застосовують три осн. режими роботи діагност. обладнання: М-режим (одновимірна ехокардіографія), В-режим (двовимірна ехокардіографія, секторальне сканування) і допплерів. режим (допплер-ехокардіографія). Кожен з них має переваги: перший – високу точність вимірів структур серця, другий забезпечує реєстрацію простор. орієнтації, третій дає можливість визначити фазову структуру серц. діяльності, характер і швидкість внутр.-серц. потоків. Навантажувал., або стрес-ехокардіографія, є поєднанням двовимір. ехокардіографії і навантажувал. тесту. Цей метод комплекс. неінвазив. діагностики дає можливість деталізувати ішемію міокарда, визначити басейни стенозованих коронар. артерій, виявити життєздатність міокарда в зоні постінфаркт. ураження та оцінити інотроп. резерв скоротливості лівого шлуночка. Перші роботи з вивчення за допомогою К. у. реакції функції лівого шлуночка на фіз. (велоергометричне, ізометричне) і фармакол. навантаження датовані кін. 70-х рр. 20 ст. Вони довели унікал. можливості методу у виявленні прихованої коронар. недостатності. Технології тривимір. (об’єм.) ультразвук. візуалізації (сонографії 3D і 4D) розроблено наприкінці 80-х рр. 20 ст. Якщо в результаті 2D-сонографії одержують плоске зображення в двох вимірах – по довжині й висоті, то за допомогою 3D-дослідж. можна побачити тривимірне зображення – по довжині, висоті й глибині. Об’ємне зображення 3D-сонографії, передане на екран у режимі реал. часу, називають чотиривимір. (4D), четвертим виміром при цьому є час. Чотиривимірне дослідж. дає можливість не лише побачити об’ємне зображення, а й спостерігати процес скорочення і розслаблення міокарда. Надзвичайно інформативне воно в діагностиці вроджених вад серця, зокрема плода і дітей раннього віку. Прогрес серед. 90-х рр. 20 ст. у галузі цифр. технологій оброблення сигналів і побудови зображень став передумовою принципово нового рівня в кардіол. ультрасоногр. візуалізації, пов’язаного з застосуванням стрейн-ехокардіографії, яка дає змогу використовувати розрахунок градієнта швидкості руху міокарда для оцінювання його скорочувал. функції.

Літ.: Зарецкий В. В., Бобков В. В., Ольбинская Л. И. Клиническая эхокардиография. Москва, 1979; Стаднюк Л. А., Лапшин О. В., Динник О. Б. та ін. Стрес-ехокардіографія. К., 2004; Алехин М. Н. Тканевой допплер в клинической эхокардиографии. Москва, 2006.

І. В. Вихованюк

Стаття оновлена: 2012