Кардіологія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кардіологія

КАРДІОЛО́ГІЯ (від кардіо... і ...логія) – розділ медицини, що вивчає етіологію, патогенетичні механізми та клінічні прояви серцево-судинних захворювань і розробляє методи їхньої діагностики, лікування й профілактики. До осн. нозол. форм серц.-судин. хвороб належать ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, артеріал. гіпертензія, зокрема есенціал. гіпертензія (гіпертон. хвороба) та симптоматичні (вторинні) гіпертензії, запал. захворювання міокарда, вроджені й набуті вади серця, первинні (ідіопатичні) та вторинні кардіоміопатії, легеневе серце, перикардит, інфекц. ендокардит. Етіол. чинники мають полінозол. характер (одні й ті самі чинники можуть сприяти розвитку різних захворювань). Так, постійне нерв.-псих. напруження, тютюнопаління, гіпокінезія, переїдання є факторами ризику всіх клін. форм ішеміч. хвороби серця, артеріал. гіпертензій та ін. захворювань. Полінозол. можуть бути й ендогенні (вторинні) чинники – гіперхолестеринемія, ожиріння, спадк. схильність та ін. До поширених патогенет. чинників належать атеросклеротич. процес, функціон. розлади симпатико-адреналової та ендокрин. систем, гіперкоагуляція, порушення реол. властивостей крові, обміну електролітів і мікроелементів, зміни реактивності судин і міокарда. При захворюваннях з провід. запал.-алергіч. компонентом переважають інфекц.-токсичні чинники, імунні та аутоімунні порушення, при розвитку набутих клапан. вад серця – ревматич. процес, при легеневому серці – захворювання легень, що спричиняють ускладнення кровообігу в малому колі та перевантаження правого шлуночка серця. Поширеність серц.-судин. захворювань в Україні 2009 становила 56 274 особи на 100 тис. насел., смертність – 1002,1 особи на 100 тис. насел.

У самост. розділ медицини К. виокремилася в 19–20 ст. Її зародження пов’язують з працями Аристотеля, Гіппократа, К. Ґалена, Авіценни та ін. Інтенсивне нагромадження відомостей з К. розпочалося 1628 з відкриття англ. вченим В. Гарвеєм кровообігу. 1761 австр. лікар Л. Ауенбруґґер запропонував метод дослідж. внутр. органів – перкусію. У 17–19 ст. зроблено перші описи проявів ревматизму, зокрема 1835 франц. вчений Ж.-Б. Буйо та 1836 рос. – Г. Соколовський незалежно один від одного обґрунтували думку про взаємозв’язок ревматизму й уражень серця. 1816 франц. лікар Р. Лаеннек винайшов стетоскоп, 1819 запроваджено в практику аускультацію. 1889 француз П. Потен розробив манометр, 1896 італ. вчений С. Ріва-Роччі – сфігмометр для вимірювання артеріал. кров’яного тиску; 1905 М. Коротков запропонував звук. метод його визначення. Анатомо-фізіол. особливості серц. м’яза і його провідник. системи описали чес. фізіолог Я. Пуркинє, нім. анатом і ембріолог В. Гіс, нім. патолог Л. Ашофф, япон. – С. Тавара, англ. науковці А. Кіс та М. Флек. 1903 голланд. дослідник В. Айнтговен зареєстрував біоелектричні потенціали серця і записав їх у вигляді електрокардіограми (див. Електрокардіографія). У 2-й пол. 19 ст. розвитку К. сприяли досягнення фізіології, зокрема відкриття судиннорухового центру в довгастому мозку (К. Людвіґ, П. Овсянников), визначення впливу ЦНС на судини та серце (Е. Вебер, І. Ціон, І. Павлов). Основоположником вітчизн. К. як клін. дисципліни вважають С. Боткіна, який описав діагност. значення діастоліч. і протодіастоліч. шумів при стенозі лівого веноз. отвору й аортал. недостатності, а також стенокардію. Знач. внесок у формування функціон. напряму в К. зробили О. Остроумов, І. Павлов, С. Халатов, Г. Ланг, М. Анічков, М. Кончаловський, М. Стражеско, О. М’ясников та ін. В Україні вагомий внесок у становлення К. зробили В. Образцов (розробив методику безпосеред. перкусії та аускультації серця, разом із М. Стражеском уперше поставив прижиттєвий діагноз інфаркту міокарда), Т. Яновський, В. Василенко, О. Богомолець, М. Губергріц, М. Ясиновський, А. Міхньов, В. Нестеров, Л. Мала, Ф. Примак, М. Заноздра, О. Грицюк, М. Амосов, І. Крижанівська, В. Дзяк, Л. Алейникова, Н. Гватуа та ін. 1979–85 в Україні створ. обл. та міські кардіол. диспансери, відділ., кардіол. кабінети в поліклініках, кардіол. бригади швидкої мед. допомоги. Нині діє Асоціація кардіологів України. Виходить «Український кардіологічний журнал» (від 1994). Проблеми К. вивчають співроб. Ін-тів кардіології та серц.-судин. хірургії (обидва – Київ), терапії (Харків) НАМНУ, а також відповід. каф. мед. ВНЗів.

Літ.: Малая Л. Т., Коваленко В. Н., Каминский А. Г., Воронков Г. С. История медицины: Очерки. 2003; Настанова з кардіології. 2009 (обидві – Київ).

В. М. Коваленко

Стаття оновлена: 2012