Кардіохірургія

КАРДІОХІРУРГІ́Я (від кардіо... і хірургія) — галузь хірургії, що за­ймається лікува­н­ням патологій серцево-судин­ної системи. Роз­різняють К. від­новлювал. (корекція вад серця шляхом рекон­струкції його тканин), замісну (корекція вад серця шляхом заміни клапанів, тканин, судин, а також транс­плантація серця), змішану (з викори­ста­н­ням синтетич. або біол. тканин). К. також класифікують на радикальну з повною корекцією вади та паліативну (гемодинам. або анатом.) з частк. корекцією патології; планову та екс­трену; за методом втруча­н­ня — на операції, здійснювані за т. зв. закритою методикою, на від­критому серці (зі штуч. кровообігом), на штучно охолодженому організмі (з гіпотермією) та ендоваскулярну К. За видом патології хірург. втруча­н­ня поділяють на корекцію вроджених вад серця, набутих вад серця (клапан­на патологія запал. характеру — ревматизм, інфекц. ендокардит; дегенератив. характеру — фіброеластоз, ліпоїдоз, синильні дегенеративні вади), вад коронар. судин (вродженої і набутої), груд. від­ділу аорти (аневризма і роз­шарува­н­ня), перикарда, міокарда (дилатаційна й гіпертрофічна кардіоміопатія), порушень провід­ної системи і ритму серця, серц. недо­статності, поранень серця.

Перші операції на серці були пере­важно екс­треними (лікува­н­ня поранень), у 1920–30-х рр. започатковано за­стосува­н­ня пальцевої комісуротомії при стенозі мітрал. отвору. Планова К. почала роз­виватися у 1950–60-х рр., що повʼязано з набу­т­тям досвіду впровадже­н­ня торакал. хірургії під час 2-ї світової війни, викори­ста­н­ням інтубацій. ендотрахеал. керованого диха­н­ня та наркозу, створе­н­ням апарату штуч. кровообігу, який забезпечив умови для проведе­н­ня операції на зупиненому «сухому» серці. Ці досягне­н­ня стали перед­умовами інтенсив. роз­витку галузі в країнах Європи, США та СРСР. Перший у світі апарат штуч. кровообігу — т. зв. автожектор — створ. у СРСР (С. Брюхоненко, М. Теребинський) і запатентов. у Німеч­чині. Вперше аортокоронарне шунтува­н­ня здійснив 1964 В. Колесов у Ленін­граді (нині С.-Петербург); транс­плантацію серця і легенів в екс­перименті на тваринах без за­стосува­н­ня апарату штуч. кровообігу — В. Деміхов (упровадив у практику К. Бернард у Пд.-Афр. Респ.). Перші планові операції на серці в СРСР провів О. Бакулев (1952), в Україні — М. Амосов (1958), зі штуч. кровообігом у США — Дж. Ґіб­бон (1953), в СРСР — О. Вишневський (1957). Нині операції на серці набули знач. пошире­н­ня. Існує тенденція до пере­важ. за­стосува­н­ня мініінвазив. до­ступів та ендоваскуляр. втручань. Провід. установою з ви­вче­н­ня про­блем К. є Ін­ститут серц.-судин. хірургії НАМНУ в Києві (дир. Г. Книшов). Цими пита­н­нями також за­ймаються спів­роб. від­ділу невід­клад. і від­нов. кардіохірургії Ін­ституту невід­клад. і від­нов. хірургії НАМНУ (Донецьк; кер. В. Гринь), Київ. міського центру серця (Б. Тодуров), Наук.-практ. центру дит. кардіології і кардіохірургії (Київ; І. Ємець), Запоріз. кардіохірург. центру (О. Никоненко), кардіохірург. центру Одес. дит. обл. клін. лікарні (Р. Лекан), Львів. між­регіон. кардіохірург. центру (Л. Кулик), від­діл. кардіохірургії Дні­проп. обл. діагност. центру (Ю. Григоренко, С. Максименко) та ін.

Завантажити статтю