Кардіохірургія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кардіохірургія

КАРДІОХІРУРГІ́Я (від кардіо... і хірургія) – галузь хірургії, що займається лікуванням патологій серцево-судинної системи. Розрізняють К. відновлювал. (корекція вад серця шляхом реконструкції його тканин), замісну (корекція вад серця шляхом заміни клапанів, тканин, судин, а також трансплантація серця), змішану (з використанням синтетич. або біол. тканин). К. також класифікують на радикальну з повною корекцією вади та паліативну (гемодинам. або анатом.) з частк. корекцією патології; планову та екстрену; за методом втручання – на операції, здійснювані за т. зв. закритою методикою, на відкритому серці (зі штуч. кровообігом), на штучно охолодженому організмі (з гіпотермією) та ендоваскулярну К. За видом патології хірург. втручання поділяють на корекцію вроджених вад серця, набутих вад серця (клапанна патологія запал. характеру – ревматизм, інфекц. ендокардит; дегенератив. характеру – фіброеластоз, ліпоїдоз, синильні дегенеративні вади), вад коронар. судин (вродженої і набутої), груд. відділу аорти (аневризма і розшарування), перикарда, міокарда (дилатаційна й гіпертрофічна кардіоміопатія), порушень провідної системи і ритму серця, серц. недостатності, поранень серця.

Перші операції на серці були переважно екстреними (лікування поранень), у 1920–30-х рр. започатковано застосування пальцевої комісуротомії при стенозі мітрал. отвору. Планова К. почала розвиватися у 1950–60-х рр., що пов’язано з набуттям досвіду впровадження торакал. хірургії під час 2-ї світ. війни, використанням інтубацій. ендотрахеал. керованого дихання та наркозу, створенням апарату штуч. кровообігу, який забезпечив умови для проведення операції на зупиненому «сухому» серці. Ці досягнення стали передумовами інтенсив. розвитку галузі в країнах Європи, США та СРСР. Перший у світі апарат штуч. кровообігу – т. зв. автожектор – створ. у СРСР (С. Брюхоненко, М. Теребинський) і запатентов. у Німеччині. Вперше аортокоронарне шунтування здійснив 1964 В. Колесов у Ленінграді (нині С.-Петербург); трансплантацію серця і легенів в експерименті на тваринах без застосування апарату штуч. кровообігу – В. Деміхов (упровадив у практику К. Бернард у Пд.-Афр. Респ.). Перші планові операції на серці в СРСР провів О. Бакулев (1952), в Україні – М. Амосов (1958), зі штуч. кровообігом у США – Дж. Ґіббон (1953), в СРСР – О. Вишневський (1957). Нині операції на серці набули знач. поширення. Існує тенденція до переваж. застосування мініінвазив. доступів та ендоваскуляр. втручань. Провід. установою з вивчення проблем К. є Ін-т серц.-судин. хірургії НАМНУ в Києві (дир. Г. Книшов). Цими питаннями також займаються співроб. відділу невідклад. і віднов. кардіохірургії Ін-ту невідклад. і віднов. хірургії НАМНУ (Донецьк; кер. В. Гринь), Київ. міського центру серця (Б. Тодуров), Наук.-практ. центру дит. кардіології і кардіохірургії (Київ; І. Ємець), Запоріз. кардіохірург. центру (О. Никоненко), кардіохірург. центру Одес. дит. обл. клін. лікарні (Р. Лекан), Львів. міжрегіон. кардіохірург. центру (Л. Кулик), відділ. кардіохірургії Дніпроп. обл. діагност. центру (Ю. Григоренко, С. Максименко) та ін.

Літ.: Бакулев А. Н. Хирургическое лечение болезней сердца и магистральных сосудов (распознавание, опыт и перспективы). Москва, 1952; Бакулев А. Н., Мешалкин Е. Н. Врожденные пороки сердца. Патология, клиника, хирургическое лечение. Москва, 1955; Амосов Н. М., Лиссов И. Л., Сидаренко Л. Н. Операции на сердце с искусственным кровообращением. К., 1962; Вишневский А. А., Харнас С. Ш. Искусственное кровообращение и гипотермия в хирургии открытого сердца. Москва, 1968; Бураковский В. И., Бокерия Л. А. Гипербарическая оксигенация в сердечно-сосудистой хирургии. Москва, 1974; Амосов Н. М., Зиньковский М. Ф. Хирургическое лечение тетрады Фалло. К., 1982; Амосов Н. М., Бендет Я. А. Терапевтические аспекты кардиохирургии. К., 1983; Бураковский В. И., Бокерия Л. А. Руководство по сердечно-сосудистой хирургии. 2-е изд. Москва, 1996.

Г. В. Книшов

Стаття оновлена: 2012