Карім Мустай - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Карім Мустай

КАРІ́М Мустай (Kəрим Мостай; справж. – Карімов Мустафа; Kəримов Мостаhа; 20. 10. 1919, с. Кляшево, нині Башкортостан, РФ – 21. 09. 2005, м. Уфа, Башкортостан) – башкирський письменник. Чл. СП СРСР (1939). Нар. поет Башкир. АРСР (1963). Герой Соц. Праці (1979). Засл. діяч мист-в РРФСР (1982). Ленін. премія (1984). Почес. акад. АН Респ. Башкортостан (1992). Працював від 1938 у ж. «Пионер»; 1939–41 – літ. консультантом СП Башкир. АРСР. Закін. Башкир. пед. ін-т (Уфа, 1941). Учасник 2-ї світ. війни. Брав участь у визволенні України. 1943–46 – кор. фронт. г. «За честь Родины», «Советский воин». Голова СП Башкир. АРСР (1951–62). Секр. правління СП РРФСР (1962–89). Для творчості К. притаманні глибокий гуманізм, багатство змісту, новизна худож. форми, виразність поет. мови. У зб. віршів «Отряд ҡуҙалды» («Загін вирушив у дорогу», 1938, співавт.), «Яҙы тауыштар» («Весняні голоси», 1941; обидві – Уфа) змальовував духов. світ молоді. Героїку і трагізм боротьби народу проти нім.-фашист. загарбників відтворено у зб. віршів «Минең атым» («Мій кінь», 1943), поемі «Ҡара hыуҙар» («Чорні води», 1970; обидві – Уфа) та ін. Поет. зб. «Яҙы ер» («Весняна земля», 1951), п’єси «Яңыҙ ҡайын» («Самотня береза», 1950) і «Ҡыҙ урлау» («Викрадення дівчини», 1959; усі – Уфа) – про перехід до мирного життя. У зб. віршів «Йылалар hөйлəшə» («Ріки розмовляють», 1961), «Торналар ҡайтҡанда» («Коли прилетіли журавлі», 1964; обидві – Уфа) та ін. – соц.-філос. мотиви, звернення до вічних тем (сенс життя, щастя, любов, краса). Особливо потужно виявився його талант у філософськи наснаженій, поетично натхненній драматургії, що на нац. матеріалі ставила заг.-люд. проблеми. Написав п’єси «Айгγль иле» («Країна Айгуль», Уфа, 1967; укр. перекл. – К., 1971; ставили в театрах України), «Ташлама утты, Прометей!» («Не полишай вогню, Прометею!», 1976), «Йəйəγле Мəхмγт» («Піший Махмут», 1981) на морал.-етичну тематику (сусп-во та особистість, влада і свобода, особистий вибір та відповідальність), трагедію «Салауат» («Салават», Уфа, 1971) про минуле башкир. народу. В автобіогр. повісті «Оҙон-оҙаҡ бала сак» («Довге-довге дитинство», Уфа, 1977; укр. перекл. – К., 1985) через особисту долю відтворив життя цілого покоління башкир. народу. Автор творів для дітей, зокрема повісті «Өс таан» («Таганок», Уфа, 1962; укр. перекл. – К., 1979). Питання відповідальності людини перед Вітчизною, народом, влас. совістю порушив у повісті «Ярлыҡау» («Помилування», Уфа, 1984; укр. перекл. – К., 1989). Видав публіцист. кн. «Кγтəрелгəн ҡояшҡа ҡарап» («Обличчям до сонця, що сходить», 1960), «γмер миҙгелдəре» («Миттєвості життя», 2002; обидві – Уфа). Україні присвятив низку віршів. Повість «Беҙҙең өйзөң йəме» («Радість нашого дому», Уфа, 1951; укр. перекл. – К., 1953) – про дружбу башкир. і укр. народів. Автор статей про творчість Т. Шевченка («Той, що став символом нації...», 1961; опубл. у зб. «Світова велич Шевченка», К., 1964, т. 2), М. Рильського. Переклав окремі поезії Т. Шевченка, М. Рильського, Б. Чалого та ін. Низку творів К. укр. мовою переклали М. Сингаївський, Д. Павличко, П. Перебийніс, А. Кацнельсон, П. Сингаївський, Р. Лубківський, В. Коротич, П. Мовчан та ін. К. присвятили вірші Д. Павличко і М. Нагнибіда. Деякі твори К. перекладено рос., англ., болгар., китай., литов. та ін. мовами. Ім’я К. присвоєно Нац. молодіж. театру, башкир. г-зії № 158 (при ній діє музей письменника); в Уфі на будинку, де жив К., встановлено мемор. дошку.

Літ.: Хренков Д. Мустай Карим. Москва, 1969; Коротич В. Слово про башкирського побратима // Карім М. Мій кінь. К., 1981; Мовчан П. Запоздалое помилование // Лит. обозрение. 1987. № 4; Ломунова М. Н. Мустай Карим: Очерк творчества. Москва, 1988; Хөсəйенов . Мостай Кəрим: Шəхес. Шаир. Өфө, 1994; Валеев И. И. Мустай Карим: воин, поэт, гражданин. Москва, 2004.

І. М. Дзюба

Стаття оновлена: 2012