Карний розшук - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Карний розшук

КА́РНИЙ РО́ЗШУК – одна з найважливіших служб міліції (поліції), обов’язком якої є здійснення оперативно-розшукових та інших заходів із метою запобігання, припинення та розкриття злочинів, а також розшуку злочинців. В Україні оперативно-розшук. діяльність регламентов. Законом «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992) та відомчими підзакон. актами. Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України, К. р. – орган дізнання, що може проводити слідчі дії щодо встановленої категорії справ. Систему органів К. р. очолює Гол. упр. кримінал. розшуку МВС України. Упр., відділи, відділ. та групи К. р. у АР Крим, областях, містах і р-нах, безпосередньо підпорядк. кер. органів МВС, звітують про свою роботу перед вищим органом. Сучасна історія укр. К. р. розпочалася 9 серпня 1918 із ухваленням РМ Української Держави Закону «Про статус Української державної варти», згідно з яким у губерніях, отаманствах і повітах при Державній варті Української Держави створювалися карно-розвідув. відділи (тимчас. у структурі МВС, згодом мали перейти у відання Мін-ва юстиції). Їхніх нач. призначали за згодою прокурора відповід. окруж. суду. В губерніях вони підпорядковувались безпосередньо губерн. старості, в отаманствах – міському отаману, в повітах – повіт. старості. Заг. кер-во здійснював інспектор. відділ Держ. варти, до функціонал. обов’язків якого включено також реєстрацію злочинців, орг-цію антропол., фотогр. і дактилоскоп. кабінетів, нагляд за ними на місцях тощо. Склад карно-розвідув. відділів наочно ілюструє штат Одес. губерн. карно-розвідув. відділу: нач. відділу, 3 його пом., 11 нач. р-нів, 22 їхніх пом., 60 агентів, зав. антропометр. частини, 2 його пом., фотограф, його пом., зав. столу приводу, дресирувальник собак, секр., скарбник. За Директорії УHP карно-розвідув. відділи перейм. у карно-розшук. і включено до складу нар. міліції (заг. кер-во здійснював Адм.-політ. департамент МВС), 1 січня 1920 їх підпорядк. Кошу охорони республіканського ладу, після його ліквідації знову передано до складу нар. міліції. Правовою базою орг-ції К. р. УСРР став декрет РНК «Про організацію карного розшуку» від 16 квітня 1919, який не тільки юридично закріпив правове становище вже діючих у деяких містах карно-розшук. установ, а й визначив єдину на тер. респ. орг-цію. На відміну від РСФРР та ін. рад. респ., К. р. УСРР підпорядковувався Нар. комісаріату юстиції і складався із судово-карного розшуку, в обов’язки якого входило вжиття оперативно-розшук. заходів, і судово-карної міліції, що здійснювала дізнання. Згідно з Положенням про органи К. р. і судово-карної міліції, затв. Нар. комісаріатом юстиції 11 травня 1919, центр. органом, що здійснював заг. кер-во карно-розшук. справою на тер. УСРР, була Центр. секція судово-карного розшуку в складі інспектор. частин судово-карного розшуку та судово-карної міліції, реєстрац. бюро, розплідника собак-шукачів, курсів для підготовки агентів, ред. г. «Известия Центсудугроза». У губерніях, губерн. містах і повітах при контрольно-слідчих підвідділах відповід. виконкомів рад створ. секції судово-карного розшуку (губсудкарроз, міськсудкарроз, повітсудкарроз). На агентів К. р. покладено обов’язки «здійснювати неослабний нагляд за злочинним елементом і запобігати скоєнню злочинів, а також проводити розшук як щодо підозрюваних у скоєнні злочинів, так і предметів та слідів, що можуть привести до розкриття злочину». При цьому вони мали право користуватися послугами філерів (франц. fileur – сищик, від filer – вистежувати) – осіб, які не перебували на службі, але допомагали у розкритті злочинів, розшуку викраденого та затриманні злочинців за визначену плату. Положення про органи К. р. і судово-карної міліції стало першим норматив. актом, який юридично закріпив ін-т таєм. агентури в діяльності рад. К. р. 3 квітня 1920 РНК УСРР ухвалила Положення про орг-цію відділів карного розшуку, яке закріпило в УСРР організац.-правові форми побудови апарату К. p., аналог. РСФРР. Він став складовою частиною міліції і переходив у підпорядкування НКВС. Це рішення відображено в Положенні про робітн.-селян. міліцію УСРР, затв. РНК УСРР 14 вересня 1920. Орг-цію К. р. у масштабах респ. завершено наприкінці 1921. Тоді на тер. УСРР функціонувало 12 губерн. упр., 87 повіт. відділів, 131 міський карно-розшук. стіл, 576 повіт. карно-розшук. столів, 3 залізнично-шляхові відділи з 24-ма відділ. та 1 обл. відділ водних шляхів з 7-ма відділ. і 25-ма дільницями. У результаті організац. пошуків у липні 1922 К. р. виокремлено зі складу міліції у самост. орган, безпосередньо підпорядк. НКВС УСРР за повної адм.-госп. автономії. Однак у серпні 1923 Укрцентррозшук і Головміліцію знову об’єднано в Гол. упр. міліції та розшуку УСРР. Процес об’єднання тривав бл. 3 р., його закріплено новим Положенням про робітн.-селян. міліцію УСРР, ухваленим ВУЦВК і РНК УСРР 10 листопада 1926. Після цього К. р. став складовою частиною міліції і більше як самост. орган не існував.

Літ.: Карному розшуку – 80 років. К., 1999; Тимощук О. В. Охоронний апарат Української Держави (квітень–грудень 1918 р.). X., 2000; Чисніков В. М. Правові витоки карно-розшукової служби України // Теорія оперативно-служб. діяльності правоохорон. органів України. К., 2000.

В. М. Чисніков

Стаття оновлена: 2012