Карпати (Карпатські гори)

Визначення і загальна характеристика

КАРПА́ТИ (КАРПА́ТСЬКІ ГО́РИ) — гірський масив у Центральній і Східній Європі. Довжина близько 1500 км, ширина до 500 км. Загальна площа близько 190 тис. км². Карпати — друга у Європі за протяжністю (після Скандинавських гір — 1700 км) та площею (після Альп — близько 195 тис. км²) гірська система. Карпати сформовані низкою гірських хребтів, роз­ташованих на території 8-ми країн: Чехії (3 % площі гір), Австрії (1 %), Словач­чини (17 %), Польщі, України (по 10 %), Угорщини (4 %), Румунії (53 %) та Сербії (2 %). Карпати беруть початок по­близу Братислави, оточують пів­кільцем Середньодунайську рівнину і Транс­ильванське плато, закінчуються по­близу геологічної памʼятки «Залізні ворота» між Румунією та Сербією на Дунаї.

Найвища частина Карпат — Татри (на прикордон­ні Словач­чини й Польщі), де знаходиться найвища вершина Карпат — Герлаховський пік (2655 м над рівнем моря). Середні висоти гір становлять 800–1200 м над рівнем моря. Вершини понад 2000 м знаходяться лише на території Словач­чини, Польщі, України (пів­ден­но-східна частина) та Румунії, а понад 2500 м — Словач­чини, Польщі й Румунії. Карпати — частина Головного європейського вододілу між Пів­нічною Атлантикою (Балтійським і Пів­нічним морями) та Серед­земним і Чорним морями. У складі Карпатської гірської системи традиційно виділяють такі оро­графічні складові: Західні Карпати (Чехія, Словач­чина, Польща), Східні Карпати (Польща, Україна, Угорщина, Румунія), Пів­ден­ні Карпати (Румунія, Сербія), Західно-Румунські гори (Апусени) й Транс­ильванське плато.

Походже­н­ня назви «Карпати» одно­значно не встановлене. Вперше трапляється у творах Геродота (5 столі­т­тя до нашої ери) як назва однієї з приток Дунаю — Ка­пріс. Як назва гір уперше згадується у Клавдія Птоломея (2 столі­т­тя нашої ери). У працях арабських вчених трапляється як Карбад. У давньоугорських літературних памʼятках Карпати ві­домі як Руські гори. Най­імовірніше слово «Карпати» утворене від протоіндоєвропейських коренів sker-/ker-, від яких походять албанське karpë (скеля) та словʼянське скала, через назву дакійського племені карпів («ті, хто живуть у горах»), які в давні часи населяли територію Східних Карпат. Давнє польське слово karpa означає значні нерівності, під­водне камі­н­ня, великі стовбури або корі­н­ня, а також сучасне skarpa — гостра скеля або вертикальний гірський ландшафт.

Карпати утворюють пів­нічно-східну гілку Альпійської складчастої геосинклінальної області Європи. У їхньому складі виділяють низку великих структурних елементів пів­нічно-західного та пів­ден­но-східного про­стяга­н­ня, роз­ділених насувами: Пере­дкарпатський прогин, Зовнішні Карпати, Внутрішні Карпати, Закарпатський прогин. Карпатська гірська система утворилася в період альпійської епохи горотворе­н­ня (від кінця мезозойської ери), сформувалася на основі давнього фундаменту (брилово-складчастого) впродовж середнього й пізнього кайнозою. Породи цього фундаменту належать до допалеозойської та палеозойської ер, залягають на глибині 10–15 км. На­прикінці палеогенового періоду чітко сформувалися 2 гірські пасма, які від­повід­ають Зовнішнім Карпатам. Внутрішні Карпати були пред­ставлені Пієнінськими та Мармароськими стрімчаками. На пів­ден­ний захід від них — Закарпатський прогин з Вигорлат-Гутинською вулканічною грядою. Ще пів­ден­ніше, у ра­йоні Берегівського низькогірʼя, проліг Припан­нонський глибин­ний роз­лом, що від­діляє Карпати від Угорської між­гірської улоговини. Між Внутрішніми і Зовнішніми Карпатами на­прикінці палеогенового періоду існував морський басейн. Внаслідок вулканічної діяльності, що від­бувалася в Карпатах в антропогеновий період, у пів­ден­но-західній частині виникло Вулканічне пасмо. Про недавню вулканічну діяльність Вигорлат-Гутинської вулканічної гряди свідчать мінеральні джерела, а в горах Калиман-Харгита — гарячі джерела. Карпати — сейсмічно активні гори. Епіцентри землетрусів здебільшого виникають у горах Вранча у Румунії. Загалом Карпати мають складчасто-покривну будову, для якої характерне накла­да­н­ня порід одна на одну й на Пере­дкарпатський прогин. У четвертин­ний період Карпати за­знали часткового зледені­н­ня. Від­повід­ні реліктові геоморфологічні утворе­н­ня пред­ставлені у ви­гляді карів, льодовикових цирків, морен­них від­кладів у долинах гірських потоків. У Карпатах від­сутні по­стійні льодовики й сніжники. Тут беруть початок великі водні артерії Європи: Тиса, Дністер, Прут, Сян, Вісла, Черемош, а також частково Дунай (значна кількість його приток) та інші.

Карпати — осередок існува­н­ня найбільших європейських популяцій бурого ведмедя, вовка, рисі, козиці звичайної. Для фауни регіону характерна низка ендемічних видів. Рослин­ний світ Карпат охоплює понад третину видового складу флори судин­них рослин Європи, зокрема 250–370 (за різними оцінками) ендемічних таксонів. У Карпатах — найбільші у Європі (крім Росії) площі природних лісів (250 тис. га), основна частина яких роз­ташована на території Румунії, України та Словач­чини.

Література: G. Dihoru, C. Parvu. Plante endemice in flora României. Bucureşti, 1987; J. Kondracki. Karpaty. Warszawa, 1989; Biodiversity of Poland. Vol. 1–10. Kraków, 2002–09; Праліси в центрі Європи: Путівник по лісах Карпатського біо­сферного заповід­ника. Бірменсдорф; Рахів, 2003.

Карпати українські

Карпати українські (К. у.) — частина гірської системи Східних Карпат на заході України. Площа 37 тис. км² (3,5 % тер. України, 10 % — Карпат). Від верхівʼя Сяну до витоків Сучави про­стягаються пасмом на 280 км завдовжки та на понад 110 км завширшки. За­ймають тер. Закарп., частково Львів., Івано-Фр. та Чернів. обл. Гір. хребти роз­ділені по­здовж. улоговинами й роз­межовані глибокими попереч. долинами. Абсолютні висоти гір. системи коливаються від 120–400 м над р. м. біля під­ніж­жя гір, до 500–800 м над р. м. у між­гір. улоговинах та до 1500–2000 м над р. м. уздовж осн. хребтів. Усі найвищі вершини — Говерла (2061 м, найвища точка України), Бребенескул (2032 м), Піп-Іван (2028 м), Петрос (2020 м), Гутин-Томнатик (2016 м), Ребра (2001 м) — зосереджені на масиві Чорногора.

Гір. хребти К. у. витягнуті з Пн. Зх. на Пд. Сх., що збігається з про­стяга­н­ням тектон. структур і від­повід­них їм орогр. елементів. Щодо гео­структури К. у. від­повід­ають Карпат. покривно-складча­стій споруді. У геол. будові пере­важає крейдово-палеоген. фліш, трапляються юрські вапняки, палеозой. кри­сталічні сланці. Неоген. вулканоген­ні утворе­н­ня пред­ставлені андезитами, базальтами та їхніми туфами. Згідно з геоморфол. ра­йонува­н­ням ця тер. належить до Укр.-Карпат. геоморфол. області денудац.-тектон. гір.

З корис. копалин найбільше значе­н­ня мають нафта, природ. газ, озокерит, сірка, камʼяна й калійна солі, цеоліти, жильні золото-поліметалічні й баритові родовища, алуніти, каоліни, перліти, бентонітові глини, мінерал. лікув. води, а також буд. матеріали — гравій, облицюв. камі­н­ня (мармуризов. вапняки, мармур, доломіти) тощо. Виявлені великі поклади менілітових сланців, що залягають широкою смугою (подекуди до 1,5 км) уздовж гір. У метаморфіч. комплексі ві­домі окремі вияви стратиформ. колче­дан­но-поліметаліч., мідно-колче­дан­них, баритових і залізо-марганц. руд.

У межах провінції К. у. виділяють 7 фіз.-геогр. областей. Пере­дкарпатська височин­на фізико-гео­графічна область лежить у межах Львів., Івано-Фр. і Чернів. обл. Вис. 200–700 м. Про­стягається вздовж Зовнішніх Карпат з Пн. Зх. на Пд. Сх. Приурочена до Пере­дкарпатського прогину, що заповнений потуж. товщею неоген. від­кладів — глин, пісковиків, мергелів, сланців, а також антропоген. водно-льодовик., річк.-озер. піщаних, глинистих, галечник. нашарувань. Зовн.-карпат. фіз.-геогр. область лежить у межах Львів., Івано-Фр. і Чернів. обл. Про­стягається смугою 260–280 км із Пн. Зх. на Пд. Сх. До неї належать Бе­скиди Східні, Ґорґани, Покутсько-Буковинські Карпати. Це середньо- й низькогір. хребти з вис. 800–1000 м, складені крейдовими й палеоген. гір. породами (чорними сланцями, пісковиками тощо). Вододільно-Верховинська фізико-гео­графічна область лежить у межах Львів., Івано-Фр. і Закарп. обл. У рельєфі пере­важають низько- й середньогір. хребти з вис. 800–1200 м, складені породами крейдового й палеоген. періодів (сланцями, пісковиками та ін.); а також між­гір. улоговини, верховини. До неї належать Верховин. хребет, Вододільний хребет, Ґорґани, а також Ворохта-Путил. низькогірʼя, Стрийсько-Сянська верховина, Воловецька верховина, Ясінська улоговина. Полонинсько-Чорногірська фізико-гео­графічна область (лежить у Закарп. та Івано-Фр. обл.) — найвища частина К. у., з добре вираженою висот. поясністю ландшафтів. Роз­таш. між Вододіл.-Верховин. фіз.-геогр. областю, Рахівсько-Чивчинською фізико-гео­графічною областю та Вулканічно-Карпатською фізико-гео­графічною областю. До неї належать Полонинський хребет, гір. масиви Свидовець, Чорногора та Гринявські гори, складені породами юрського, крейдового й палеоген. періодів (вапняками, конгломератами тощо). Рахів.-Чивчин. фіз.-геогр. область знаходиться у сх. частині Закарпа­т­тя; сформов. найдавнішими в К. у. гір. породами — палеозой. вапняками і сланцями, тріасовими конгломератами, вапняками й доломітами, юрськими вапняками, крейдовими сланцями та пісковиками. Схили Рахівських гір і Чивчинських гір круті, їх вершини і гребені гострі; роз­членов. глибокими річк. долинами на окремі масиви. Чивчин. гори — вододіл Тиси, Пруту, Серету. Вулкан.-Карпат. фіз.-геогр. область (Вулкан. Карпати) лежить у межах Закарп. обл., на Пд. Зх. від Полонинсько-Чорногірського брилового середньогірʼя. До неї належать Вулканічний хребет, Березне-Ліпшан. долина, Іршавська улоговина та Верх­ньотисинська улоговина. Вулкан. Карпати утворилися в неогені. Хребет складений вулкан. породами: андезитами, туфами, базальтами. Над прилеглою Закарпатською низовиною хребет під­несений на 600–700 м. Долини Тиси, Боржави, Латориці роз­діляють Вулкан. хребет на окремі масиви. Закарп. низовин­на лісолучна фіз.-геогр. область (Закарп. низовина) прилягає на Сх. до Вулкан. хребта. У тектон. від­ношен­ні приурочена до Закарпатського прогину (сформов. продуктами руйнува­н­ня гір. порід: брилами, галькою, глинами, піском). Поверх­ня Закарп. низовини рівнин­на, найвищі висоти не пере­вищують 120 м.

Для ландшафту К. у. характерна складна система територ. одиниць, які формують високо-, середньо-, низько- та перед­гір. яруси. До високогір. ярусу належать давньольодовик.-високополонин. флішеві гір. ландшафти з максимумом від­нос. пере­вищень до 1500 м (масиви Чорногора, Свидовець та ін.) в осьовій частині гір. Для цього ярусу також характерний давньольодовик.-високополонин. кри­сталіч. ландшафт (Мармароський масив, Чивчин. гори). Середньогір. ярус (осн. за площею) формують 3 види ландшафтів: середньогір.-полонин. (пере­вище­н­ня до 1300 м), пред­ставлені масивами Полонин. хребта (Рівна, Боржава, Красна); потужне зовн. пасмо — середньогір.-скибові ландшафти (пере­вище­н­ня до 1000 м), найтиповіше виражені в Бескидах, Покутсько-Буковинських Карпатах; уздовж пд. краю К. у. про­стягаються середньогір.-давньовулкан. ландшафти Вулкан. Карпат (Маковиця, Синяк, Великий Діл, Тупий). Ландшафти низькогір. ярусу про­стягаються 2-ма смугами всередині гір і формують їхні кра­йові структури. Між­гір.-верховин. ландшафти (пере­вище­н­ня до 400 м) повʼяз. з Гол. Карпат. вододілом (Стрий.-Сян., Воловец. та ін. верховини, а також Між­гір., Верх­ньобистрицька, Ясін., Ворохтян. та Верховин. улоговини). Тут роз­таш. осн. карпат. пере­вали (Ужоцький пере­вал, Верецький пере­вал, Воловецький пере­вал, Торунський пере­вал та ін.). До регіон. роз­лому, що обмежує флішеві Карпати, приурочені низькогір.-стрімчак. ландшафти — Угольський, Свалявський та ін. (пере­вище­н­ня до 400 м). Тут зосереджені найві­доміші карст. печери регіону (див. Карпатські печери). Пн.-сх. край К. у. формують низькогір.-скибові ландшафти (пере­вище­н­ня до 400 м) у межиріч­чях Дністра, Стрию, Свічі, Лімниці, Бистриці, Пруту, Черемошу, Серету. Горбогір.-улоговин­ні ландшафти (пере­вище­н­ня 300 м) характерні для межиріч Тиси, Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці на Закарп. низовині.

Клімат К. у. пере­важно помірно континентал., теплий, з циклон. та антициклон. вторгне­н­нями атлантич. повітря. Пере­січна річна температура повітря в К. у. від +5 до +7 °С, а на найвищих гір. масивах — Чорногорі, Свидовці, у Гриняв. горах — до +4 °С і менше. Навіть в умовах низькогірʼя річні температури повітря не пере­вищують +7 °С. Т-ра найтеплішого місяця (липень) у перед­гірʼях від +18 до +20 °C, у високогір. ярусі — від +8 до +10 °C, найхолоднішого (січень) — від­повід­но від –3 до –6 °C та від −8 до –9 °C. Середньорічна кількість опадів від 500–800 мм у перед­гірʼях і до 1600–2000 мм на найвищих хребтах. Найбільша кількість опадів зафіксов. на­прикінці 1930-х рр. побл. с. Руська Мокра Тячів. р-ну Закарп. обл. (2238 мм). Значна кількість опадів зумовлює формува­н­ня селів — зливових водно-щебеневих у пд.-сх. і пд. частинах гір, сніжно-дощових, водно-щебеневих і водно-дрібнобрилових у межах Вододіл.-Верховин. й Вулкан. масивів. Навесні сніг довго лежить на округлих вершинах гір. У високогірʼї часті снігові лавини. По­стій. сніжників, як і загалом у Карпатах, у К. у. немає.

В умовах до­стат. й надмір. зволоже­н­ня формується густа (до 1,5 км/км²) гідрогр. мережа — числен­ні притоки Тиси, Дністра й Пруту, частково Сяну та Дунаю (Серет, Малий Серет). Вони належать до річок мішаного живле­н­ня з пере­важа­н­ням дощового. Режим паводковий протягом усього року. Після дощів і тане­н­ня снігу вода потоками збігає з гір у долини й часто спричиняє повені. У давньольодовик.-високополонин. ландшафтах збереглися невеликі досить глибокі карові озера (Бребенескул, Верхнє, Несамовите, Ворожеська, Апшинець та ін.). Найбільше з озер обвал. типу — Синевир. Трапляються залишки штуч. водойм — гатей. За умовами формува­н­ня та заляга­н­ня під­зем. вод К. у. належать до гідрогеол. області Карпат.

В К. у. чітко виражена висотна ландшафтна диференціація рослин. та ґрунт. покриву. До 400–700 м над р. м. роз­винений перед­гір. пояс з дубово-грабовими й дубовими лісами. Низькогір. пояс під­німається від 700 до 1200 м над р. м. Основу його рослин. покриву формують високо­стовбурні букові, мішані буково-смерекові, ялиново-смерекові ліси на гір.-ліс. буроземах. Середньогір. пояс досягає 1200–1500 м над р. м., у ньому пере­важають ялинові та ялиново-ялицеві ліси на бурих гір.-лісових ґрунтах. Вище, у субальп. поясі (1500–1800 м над р. м.), ростуть чагарники з гірської сосни, вільхи зеленої, ялівцю сибірського на бурих торфуватих ґрунтах, схили вкриті субальп. луками та пустищами з гір.-лучно-бурозем. ґрунтами, на скельних від­слоне­н­нях сформов. наскельна рослин­ність, у складі якої є багато ендеміч. видів рослин. Альп. пояс, який у К. у. пред­ставлений фрагментарно, про­стягається на вис. понад 1800 м над р. м., у ньому пере­важають угрупова­н­ня ситника трироз­дільного та осоки приземкуватої. У між­гір.-верховин. ландшафтах і в річк. долинах поширені луки, характерні угрупова­н­ня вільхи, верби. Особливу природо­охорон­ну цін­ність становлять ліси з домінува­н­ням кедрової сосни європейської, модрини європейської, а також букові праліси. Заг. лісистість становить понад 40 % (більша у 2,5 раза ніж в Україні загалом).

За геоботан. ра­йонува­н­ням К. у. належать до Сх.-Карпат. гір. геоботан. під­провінції, у складі якої виділяють 5 геоботан. округів, 21 р-н та 11 під­ра­йонів. Природна флора судин. рослин К. у. налічує бл. 2000 видів (50 % флори Карпат, бл. 60 % — України), зокрема 125 ендеміч. таксонів. 230 видів судин. рослин внесено до Червоної книги України (бл. 40 % видів, що охороняються в Україні).

У фауні пере­важають пред­ставники ліс. комплексу. Трапляються олень благородний, заєць, лисиця, вовк, ведмідь бурий, кіт лісовий, рись, куниця, видра, дика свиня, борсук, білка; з ендеміків — білка карпатська, полівка снігова. Серед птахів — тетерук, орябок, дятел строкатий і чорний, синиця чорна й чубата, лелека чорний, беркут, шишкар ялиновий, змієїд, а також значна кількість пере­літ. птахів; з ендеміків — глухар карпатський. Плазуни і земноводні пред­ставлені саламандрою плями­стою, тритоном карпатським, полозом лісовим, ящіркою живородною, жабою прудкою, квакшою та ін. У гір. річках водиться форель. До Червоної книги України внесено 179 видів, зокрема 83 без­хребетних і 96 хребетних (33 % фауни України).

В К. у. зосереджено бл. 1600 природо­охорон. обʼєктів, що за­ймають 28 % заг. площі гір (найвищий показник по Україні). Серед них — заповід­ники: Карпатський біо­сферний заповід­ник (Закарп. обл.), природ. заповід­ник «Ґорґани» (Івано-Фр. обл.); нац. природні парки: Карпатський національний природний парк, «Гуцульщина», Верховинський (усі — Івано-Фр. обл.), Ужанський національний природний парк, «Синевир», «Зачарований край» (усі — Закарп. обл.), «Сколівські Бе­скиди» (Львів. обл.), Вижницький національний природний парк, Черемоський національний природний парк (обидва — Чернів. обл.); регіон. ландшафтні парки: Надсянський, Верх­ньодністровські Бе­скиди (обидва — Львів. обл.), Притисянський (Закарп. обл.), Черемоський регіональний ландшафтний парк (Чернів. обл.); заказники заг.-держ. значе­н­ня: «Грофа», Бредулецький заказник (обидва — Івано-Фр. обл.), Річанський заказник, Турʼє-Полянський заказник (обидва — Закарп. обл.) та ін.; значна кількість заказників, памʼяток природи й заповід. ур­очищ місц. значе­н­ня. У Карпат. біо­сфер. заповід­нику, нац. природ. парках і регіон. ландшафт. парках — значні зони антропоген. ландшафтів і рекреації, в яких ведеться сільс. і ліс. госп-во, є населені пункти, роз­вивається туризм. На кордоні Польщі, Словач­чини та України у Бе­скидах створ. між­держ. природо­охорон. обʼєкт, резерват біо­сфери — «Східні Карпати», до складу якого на території України належать Ужан. нац. природ. парк та Надсян. регіон. ландшафт. парк. Особливе між­нар. значе­н­ня для збереже­н­ня біо­різномані­т­тя Карпат. гір. системи становить словац.-укр. природ. обʼєкт «Букові праліси Карпат» (див. Праліси Карпат), що є у пере­ліку світ. природ. спадщини ЮНЕСКО. Він пред­ставлений 10-ма окремими масивами, роз­таш. вздовж осі завдовжки 185 км від Рахів. гір і Чорногори на Зх. до гір Буковські Врхи та Вигорлат у Словач­чині. Пл. цього обʼєкта становить 77 971,6 га, з яких 29 278,9 га — заповід­не ядро, 48 692,7 га — буферна зона. Понад 70 % тер. обʼєкта роз­таш. в Україні.

Різномані­т­тя природ. умов і багаті бальнеол. ресурси К. у. сприяли формуван­ню курорт. р-ну між­держ. значе­н­ня. В остан­нє десятилі­т­тя лікув.-бальнеол. і рекреац.-оздоровчі галузі набули найбільшого роз­витку на значній частині тер. регіону.

У галуз. структурі пром. сектору К. у. вагому роль ві­ді­грають машинобудува­н­ня та металооб­робка, легка, харч., ліс., деревооб­робна та целюлозно-паперова галузі. Значний потенціал мають під­приємства с.-г., буд.-шляхового, хім. машинобудува­н­ня для легкої та харчової промисловості, а також під­приємства побут. приладів. Роз­виток галузей паливно-енергет. комплексу (електро­енергетика, нафтопереробна, газова, вугіл. пром-сть) Карпат. регіону направлений на стійке забезпече­н­ня потреб економіки краю в паливі та енергії. Нині в регіоні нафт. пром-сть пред­ставлена добува­н­ням і пере­робкою нафти Зх. нафтонос. р-ну. В остан­ні роки від­бувається пере­орієнтація багатьох тер. регіону на рекреац. діяльність і традиц. форми с. господарства.

Карпат. гори та прилеглі тер. створюють умови для певної простор. ізоляції тих чи ін. частин насел. і сприяють формуван­ню й збережен­ню їхньої локал. самобутності. В К. у. — найбільша кількість субетніч. груп. Осн. етнічна група — гуцули (Верховин., На­двірнян. і Косів. р-ни Івано-Фр. обл., Путил. та Вижниц. р-ни Чернів. обл., Рахів. р-н Закарп. обл.). На тер. Закарпа­т­тя та прилеглих тер. проживають русини; залежно від того, в яких геогр. умовах живуть їхні пред­ставники, нерідко роз­різняють 2 локал. територ. групи — долиняни і верховинці. На Пн. Зх. від ареалу гуцулів і русинів живуть бойки (Рожнятів. і Долин. р-ни Івано-Фр. обл., Сколів., Турків., а також частково Стрий., Самбір. й Старосамбір. р-ни Львів. обл. та деякі села Між­гір., Великоберезнян. та майже всього Воловец. р-нів Закарп. обл.). На крайньому Зх. України — поселе­н­ня лемків — етніч. групи укр. горян, які до 1947 становили осн. насел. тер. польс.-словац. між­кордо­н­ня по обидва боки Карпат. гір (див. Акція «Вісла»).

Літ.: Природа Українських Карпат. Л., 1968; Геоботанічне ра­йонува­н­ня Української РСР. К., 1977; Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-гео­графическое ра­йонирование. К., 1985; Украинские Карпаты. Природа. К., 1988; За­ставний Ф. Д. Фізична гео­графія України. К., 2000; Праліси в центрі Європи: Путівник по лісах Карпат. біо­сфер. заповід­ника. Бірменсдорф; Рахів, 2003; Собашко В. Дорогами і стежками Карпат. Л., 2003; Стойко С. М. Гео­графічні закономірності висотної диференціації рослин­ного покриву в Українських Карпатах // Наук. вісн. Нац. лісотех. університету України. 2003. Вип. 13.3; Тасєнкевич Л. Роз­маї­т­тя флори судин­них рослин в Українських Карпатах // Вісн. НТШ: Екол. зб. 2003. Т. 12; Гамор Ф. Д., Довганич Я. О., Покиньчереда В. Ф. та ін. Праліси Закарпа­т­тя. Інвентаризація та менеджмент. Рахів, 2008.

О. О. Кагало

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю