Карпатська Україна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Карпатська Україна

КАРПА́ТСЬКА УКРАЇ́НА – автономна держава. Займала тер. на схилах та у передгір’ї Укр. Карпат і прилеглу до них частину Закарп. низовини (відповідає сучас. Закарп. обл.). Після падіння Австро-Угор. імперії (1918) нар. з’їзди, що відбулися у різних містах Закарпаття, висловилися за возз’єднання з УНР. В умовах окупації різних частин України 1919 закарп. українці приєдналися до Чехо-Словаччини за умови надання їм територ. автономії з влас. законодав. соймом. Це санкціоновано Сен-Жермен. (1919) і Тріанон. (1920) мирними договорами. Але Прага, використовуючи чвари між карпатоукраїнцями, зволікала з наданням автономії. Адм.-політ. орг-цію краю визначали статути чехо-словац. уряду 1919 та 1920. Частину Закарпаття виокремлено в адм. край під назвою «Підкарпатська Русь». Адміністрація складалася переважно з чехів і підпорядковувалася МВС. 1925–27 проведено адм. реорганізацію у напрямі подальшої централізації: ліквідовано поділ краю на жупи (комітати), обмежено самоуправління громад, загалом край прирівняно до ін. 4-х провінцій країни. І лише 1938, коли внаслідок Мюнхен. пакту міжнар. і внутр. становище Чехо-Словаччини значно погіршилося, її уряд змушений був піти на визнання автономії краю – 8 жовтня 1938 Закарпаття отримало самоврядування. Сформовано уряд на чолі з А. Бродієм (дотримувався проугор. орієнтації), якого 26 жовтня 1938 замінив уряд на чолі з А. Волошиним. Новий політико-правовий статус автономії визначив конституц. закон від 22 жовтня 1938, згідно з яким край мав очолювати окремий автоном. уряд, а законодав. владу здійснювати сойм. Проте на той час тер. автономії скоротилася: угор. війська зайняли пд. частину краю і після Віден. арбітражу 2 листопада 1938 (див. Віденські арбітражі), який віддав Угорщині пд. частину Закарпаття з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове, столицю перенесено з Ужгорода до Хуста. Розпочато перетворення краю на автономну укр. державу, проводилася українізація системи освіти, видавн. справи, адміністрації. У листопаді 1938 сформовано «Карпатську Січ» Організацію народної оборони, що невдовзі нараховувала бл. 5 тис. вояків і стала основою війська автономії. 30 грудня 1938 запроваджено нову назву – К. У. 12 лютого 1939 відбулися вибори до 1-го сойму К. У., на яких абсолютну більшість голосів виборців (бл. 94 %) здобули кандидати Укр. нац. об’єднання. На основі заг., рівного, прямого і таєм. голосування обрано 32 посли сойму. Однак у ніч з 13 на 14 березня 1939 хортист. Угорщина, за підтримки нацист. Німеччини, розпочала агресію проти К. У. З перших годин угор. вторгнення частини Карпат. Січі вели бої на лінії Ужгород–Мукачеве–Берегове–Севлюш (нині Виноградів). Увечері 14 березня А. Волошин від імені автоном. уряду проголосив незалежність К. У. За таких обставин 15 березня 1939 почала роботу 1-а сесія сойму К. У. Тоді ж сойм підтвердив рішення уряду та прийняв закон, яким проголосив К. У. незалеж. державою. За цим законом вона стала республікою на чолі з президентом, обраним соймом. Держ. мовою проголошено українську, кольорами держ. прапора визначено синій (горішній) і жовтий (долішній). Держ. герб – існуючий крайовий герб: ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги на правому півполі, а також тризуб святого Володимира Великого з хрестом на серед. зубі (про герб заплановано ухвалити окремий закон); держ. гімн – пісня «Ще не вмерла Україна» (сл. П. Чубинського, музика М. Вербицького). Президентом К. У. сойм обрав А. Волошина. Згідно з ухваленим соймом законом, уряд К. У., за згодою президента, уповноважено видавати розпорядження, які мали силу закону. Такі розпорядження уряду повинні були розглядатися на найближчому засіданні сойму, інакше вони втрачали обов’язк. силу. Збройні загони К. У. чинили опір угор. війську, яке вдесятеро переважало їх і вже 18 березня 1939 захопило більшу частину тер. краю, знищивши понад 3 тис. захисників К. У. Наприкінці березня 1939 представники органів влади К. У. емігрувати за кордон.

Літ.: Вегеш М., Задорожний В. Велич і трагедія Карпатської України. Уж., 1993; Росоха С. Сойм Карпатської України. К., 1994; Вегеш М. Карпатська Україна: Док. і факти. Уж., 2004.

В. А. Чехович

Стаття оновлена: 2012