Карпатські печери

КАРПА́ТСЬКІ ПЕЧЕ́РИ — печери Карпат Українських. Тривалий період не досліджувалися, оскільки «класич.» карбонат. карст (у вапняках, доломітах, мармурах та мармуризов. вапняках домезозой. та мезозой. ери) в Укр. Карпатах не набув значного територ. пошире­н­ня. Станом на 2012 від­крито і досліджено (пере­важно чернів., львів. та івано-фр. спелеологами в остан­ні десятиріч­чя) 120 печер різних літол.-генет. типів заг. довж. 7313 м (див. Табл.). Роз­міщені вони нерівномірно. У 3-х карпат. спелеокарст. областях виділяють 5 спелеокарст. провінцій, 8 спелеокарст. округів, 19 спелеокарст. р-нів. Нижчі таксоном. щаблі ра­йонува­н­ня утворюють спелеокарст. ділянки, спелеокарст. під­ділянки та конкретні спелеокарст. локалітети. Природні спелеокарст. утворе­н­ня належать до 4-х літол. типів карсту — карбонат. (у всіх різновидах вапняків), сульфат. (гіпсах), галоїд. (у кухон. та калій. солях) і кластокарсту (псевдокарсту у піскови- ках та конгломератах). Крім типового карст. (різні варіанти корозій.) типу, ві­домі природні спелеокарст. утворе­н­ня щонайменше 8-ми генет. типів — повністю порожнин або їхніх окремих фрагментів.

Найбільша кількість печер у карбонатах (34) зосереджена в Рахів.-Чивчин. та Пенін. округах Закарпа­т­тя (Тячів. р-н), у карбонат. стрімчаках Великоугол. та Малоугол. масивів, де знаходиться най­глибша шахта Укр. Карпат — печера Дружба. З огляду на невеликі площин­ні ареали виходу цих карбонатів на денну поверх­ню та заня­т­тя ними пере­важно опуклих форм рельєфу, роз­виток карсту тут уповільнений, а більшість із цих невеликих порожнин є реліктовими. Нині активність карсту спо­стерігається лише біля під­ніж­жя г. Піп-Іван на Закарпат­ті та пасма Чорний діл на Буковині у ви­гляді потуж. карст. джерел з інтенсив. від­кла­да­н­ням вапняк. туфу — травертину. Також нещодавно неподалік Угольського масиву у вапнистих конгломератах від­крито лабіринт. печеру Червоний камінь довж. до декількох сотень метрів, яку згідно з класифікацією літол. типів необхідно від­нести до кластокарстової.

Багато кластокарст. печер карст.-ерозій., ерозійно-тектон. та тектон. генет. типів ві­домі у найбільшій за площею Складчасто-флішовій провінції Карпат. області, де осн. порожниномісткі породи — масивні й товстошаруваті пісковики крейдового віку та ямнен. світи палеогену. Характерними є печери складної конфігурації довж. в десятки метрів (села Виженка Вижниц. р-ну Чернів. обл., Бубнище Болехів. міcькради, Осмолода Рожнятів. р-ну; обидва — Івано-Фр. обл.; міста Сколе Львів. обл., Яремче Івано-Фр. обл.), а окремі (хребет Ключ у с. Урич Сколів. р-ну Львів. обл.) сягають сотні метрів довжини (Прохідний двір — 520 м, Пілігрим — 175 м, Сімох кажанів — 135 м, Веселка — 120 м, Трьох кажанів — 102 м) та 40 м вертикал. амплітуди (Прохідний двір).

Певне зацікавле­н­ня становлять спелеокарст. утворе­н­ня гравітац. типу, приурочені до зон тектон. роз­ущільне­н­ня порід уздовж гребенів осн. хребтів. На Закарпат­ті у зоні пошире­н­ня метаморф. від­кладів Рахів. кри­сталіч. масиву ві­домі невеликі релікт. порожнини гідротермал. походже­н­ня, а в зоні Вулкан. Карпат і Берегів. дрібногірʼя від­криті невеликі вулкан. спелеокарст. утворе­н­ня довж. до 10 м. Найпер­спективнішими для подальших від­крит­тів залишаються карбонатні площі Рахів. р-ну та ареали значних площин. виходів потуж. пісковиків Складчасто-флішової провінції.

У багатьох печерах довж. понад 15–20 м трапляються троглофіл. види тварин, зокрема 9 видів кажанів, занес. до Червоної книги України. Печери використовують для зимува­н­ня та роз­міще­н­ня лігвищ ведмеді, рисі, лисиці, дрібні гризуни, сови та ін. Деякі печери — популярні обʼєкти турист. від­відува­н­ня (зокрема Довбуша скелі; печери Довбуша у Путил. та Вижниц. р-нах Чернів. обл.). На Малоугол. масиві ві­домий унікал. карст. міст у вапняках, а на Буковині в системі скель Протятого камі­н­ня найпопулярнішою є скеля Соколиний камінь з унікал. карст. мостом вис. 30 м у пісковиках. У Чернів. обл. майже всі К. п. входять до складу природно-заповід. фонду.

Літ.: Коржик В. П. Карст і печери Буковини. Про­блеми моніторингу, охорони і викори­ста­н­ня. Чц., 2007; Його ж. Спелеокарстове ра­йонува­н­ня Українських Карпат // Вісн. Львів. університету. Сер. геогр. 2011. Вип. 39.

В. П. Коржик

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю