Карпенки - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Карпенки

КАРПЕ́НКИ – рід гончарів. Уродженці с. Поставмуки Лохвиц. пов., нині Чорнухин. р-ну Полтав. обл.; померли там само. Спеціалізувалися на виготовленні полив’яних мисок («приставна» з двома вухами на 3 л, «тройникова» на 1,5 л, «четверикова» на 0,9–1 л, «п’ятерикова» на 0,5 л), оздоблювали традиц. візерунками («квітка», «опускання», «опускана мальовка», «колоски», «смужка»), малювали білою, червоною і чорно-брунат. барвами глини, використовували техніки ріжкування і фляндрування. Виробляли також тикви, глечики, макітри, форми для пасок. Давид належав до замож. господарів, наймав гончарів, виготовляв полив’яні миски й ужитк. посуд. Його син Йосип був учасником Всесвіт. виставки у Парижі (срібна медаль, 1900). Сини Йосипа – Петро (1863? – 1943), Сергій (1866? – 1936), Микола (? – 1914, за ін. даними – 1917) і Дмитро (1877? – 1917). Окрім мисок, Петро виготовляв горщики; його сини – Федір (01. 03. 1904 – 26. 03. 1970) та Іван (09. 03. 1911 – 10. 03. 1944, с. Купіль Волочис. р-ну Хмельн. обл.); останній вчився ремеслу в батька, з яким возив вироби на продаж, працював у колгоспі. Діти Сергія – Мусій (1881/85 – 1941/45), Лука (1905 – 1993), Андрій (? – 1941, за ін. даними – 1945) та Яків (1916, за ін. даними – 1925 – 1941/45). Лука брав участь у 2-й світ. війні. Ремеслу вчився у батька, працював у колгоспі. Інші гілки роду К.: Давид із сином Лукою (1889 – 1964), учасник 1-ї світ. війни, працював у колгоспі; гончарював від 18-ти р., продавав посуд на базарах; Олексій із сином Харитоном (1891 – 1968), гончарюванням займався до кін. 1920-х рр., працював головою колгоспу, в повоєнні роки – чл. правління в колгоспі; Ларивон (? – 1920-і рр.) із сином Павлом (14. 01. 1900 – 11. 04. 1991), який вчився ремеслу в старшого брата Сергія (загинув під час 1-ї світ. війни), працював у колгоспі, учасник 2-ї світ. війни, миски й посуд виробляв до серед. 1950-х рр.

Літ.: Ханко В. Родоводи гончарів Полтавщини // Укр. генеалогія: Теорія, методологія, історія та практика: Мат. 1-х генеалог. читань пам’яті В. Модзалевського. К., 1996.

В. М. Ханко

Стаття оновлена: 2012