Дерново-підзолисті ґрунти

ДЕРНО́ВО-ПІДЗО́ЛИСТІ ҐРУНТИ́ — фоновий зональний тип ґрунтів Поліс­ся, що характеризується різкою диференціацією профілю на гумусово-елювіальний, елювіальний та ілювіальний горизонти внаслідок роз­витку в них дернового і підзолистого ґрунто­утворювальних процесів. Площа 1384 тис. га (4,3 % площі ріллі). Сформувалися на водольодовикових, морен­них, лесових та алювіал. породах пере­важно супіщано-су­глинк. гранулометрич. складу, рідше — звʼязно-піщаного на двочлен. породах за умов спорадично-за­стійно-промивного та за­стійно-не­промивного водних режимів на морен­но-зандрових і алювіал. рівнинах, терасах, морен­них горбах і пасмах у місцях з най­сприятливішими умовами для ліс. рослин­ності як за трофіч., так і водним режимами, що зумовило мін. кількість травʼянистої рослин­ності в біо­ценозах як гол. джерела для формува­н­ня гумусу. У звʼязно-піщаних ґрунтах кількість гумусу коливається від 0,3–0,4 до 0,7–0,8 %, а в легкосу­глинк. — від 1,1–1,5 до 2–2,6 %. Генет. тип ґрунто­утворювал. порід не впливає на акумуляцію гумусу в цих ґрунтах. Його кількість ви­значають вмістом фіз. глини в них та інтенсивністю зволоже­н­ня, яку роз­поділяють на 3 ступ. і діагностують за критерієм коефіцієнта від­нос. щодо 10 % фіз. глини акумуляції гумусу: автоморфні (0,55–0,68), глеюваті (0,69–0,82), гле­йові (0,83–0,95). Дерново-підзолистий тип ґрунто­утворе­н­ня кількісно діагностують критерієм коефіцієнта профіл. накопиче­н­ня гумусу — 0,02–0,04. Роз­поділ профілю на генет. горизонти стає чіткішим з поважча­н­ням гранулометрич. складу та збільше­н­ням ступ. оглеє­н­ня, що проявляється у вираженості морфології і потужності елювіал. горизонту. Фіз.-хім. властивості залежать від гранулометрич. складу і деякою мірою від ступ. зволоже­н­ня. Генет. тип порід не впливає на їхні параметри. Ємність обмін­но-вбирних катіонів низька і зро­стає зі зміною гранулометрич. складу від 4–6 у звʼязно-піщаних до 8–9 мг/екв на 100 г ґрунту у легкосу­глинкових. Реакція ґрунт. роз­чину слабокисла (рН сольовий 5–5,8). Ці показники близькі до оптимал. для більшості культур, які вирощують у зоні. Проте трапляються ґрунти, особливо на моренах, з показниками рН сольового нижчими 5-ти. У звʼязку з малою кількістю кальцію у складі уві­браного комплексу Д.-п. ґ. потребують внесе­н­ня невеликих доз кальційвмісних сполук як елемента живле­н­ня для кальційфільних культур. Хім. склад цих ґрунтів тісно повʼязаний з гранулометрією, а також особливостями ґрунто­утворювал. порід. При поважчан­ні гранулометрич. складу в ґрунтах зменшується вміст кременю і збільшується кількість окисів заліза й алюмінію, кальцію, магнію, калію і фосфору. На водно-фіз. властивості практично не впливає ступ. гі­дроморфності, вони ви­значаються гранулометрією. Не­значна кількість мулу і фіз. глини ви­значає невелику вологоємність, яка збільшується при наявності в профілі су­глинк. шарів. Через вологоємність (вологозапаси) та трофіч. режим спо­стерігається корелятив. звʼязок між урожаєм зерн. культур і вмістом фіз. глини в профілі. Агропотенціал с.-г. культур зро­стає від легкосупіщаних (11–15 % ф. г.) до легкосу­глинк. (21–25 % ф. г.): пшениця озима — від 16–20 до 24–29 ц/га за природ. родючості і від 24–29 до 37–40 ц/га за ефективної, озиме жито — від­повід­но від 22–24 до 27–29 ц/га і від 27–29 до 38–41 ц/га, ячмінь — від 14–16 до 18–20 ц/га і від 30–32 до 32–34 ц/га тощо. Під­вище­н­ня родючості Д.-п. ґ. і забезпече­н­ня сталої продуктивності агроекосистеми необхідно здійснювати у від­повід­них спеціалізації землеробства сіво­змінах при довготривалому їх дотриман­ні за ротаціями з по­єд­на­н­ням систем обробітку, удобре­н­ня, фітомеліорацій та за­стосува­н­ня осушувал. меліорації на глеєвих видах. Використовують пере­важно у ліс. і с. господарствах.