Луценко Дмитро Омелянович

ЛУЦЕ́НКО Дмитро Омелянович (15. 10. 1921, с. Березова Рудка, нині Пирятин. р-ну Полтав. обл. – 16. 01. 1989, Київ) – поет. Чл. СПУ (1963). Засл. діяч мист-в УРСР (1974). Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1976). Учасник 2-ї світ. вій­ни. Навч. у Київ. гідромеліорат. ін-ті (1938–39). Пра­цював на шахтах Донбасу, а у післявоєнні роки – у ред. газет «Колгоспне село», «Молодь Укра­їни», був кор. Всесоюз. радіо, зав. відділу поезії ж. «Вітчизна». Друкувався з юнац. років. Перша поет. зб. мала доленосну назву – «Дарую людям пісню» (К., 1962). Його твори присвяч. мужності людей у роки 2-ї світ. вій­ни, красі рідної батьківщини, невмирущості народу. Автор текстів багатьох відомих і нині пісень («Києве мій», «Де синії гори, де гори Карпати», «Фронтовики», «Сивина», «Журавка» («А мати ходить на курган»), «Не шуми, калинонько», «Зачарована Десна», «Мамина вишня», «Осіннє золото», «Коли ти зі мною» та ін.), покладених на музику композиторами Л. Ре­вуцьким, К. Данькевичем, О. Бі­лашем, В. Верменичем, П. Май­бородою, А. Філіпенком, А. Паш­кевичем, М. Дремлюгою, І. Шамо, В. Івасюком, І. Покладом та ін. Автор пісень до к/ф «Гори, моя зоре», «За всяку ціну», «Весела змова», «Радість моя», «На крилах пісні», «Закон Антарктиди», «Здрастуй, Гнате». Окремі твори Л. перекладено багатьма мовами світу. Від 1990 у рідному селі у другу неділю вересня проводять щорічне всеукр. літ.-мист. свято «Осіннє золото», присвяч. поету, встановлено ме­мор. дошку на краєзн. музеї, в якому відкрито кімнату Л., у Києві на його честь названо ву­лицю та заг.-осв. школу № 197 (1998), де одночасно засновано музей його імені та 2001 започатковано премію «Осіннє золото» ім. Л., якою відзначають кращих поетів, співаків, композиторів.

Тв.: Незакінчена соната. 1966; Як тебе не любити. 1969; Добрість. 1971; Пахучий хліб. 1974; Серцю співається. 1974; До останнього патрона. 1975; За Березовою Рудкою. 1976; Коли ти зі мною. 1978; Березовий дзвін. 1980; Пісня вірності. 1981; Вибране. 1981; До­рога спадщина. 1984; Усе любов'ю змі­ряне до дна. 1994; 2005; А я люблю, люблю… 1995; Фронтова лірика Дмитра Луценка. 2005 (усі – Київ).

Літ.: Сосюра В. Барви поета // Лу­ценко Д. Дарую людям пісню. К., 1962; Гоян Я. Туга маминої вишні // ЛУ. 1989, 26 січ.; Майданович Т. Легенда українського кохання // Луценко Д. Усе лю­бов'ю зміряне до дна: Вибране. К., 2005; Шевченко М. Вічна загадка любові // Там само; Авдієвський А. Людина від Бога // Корнійчук В. Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки. К., 2012.

Т. В. Майданович