Бодібілдинґ

С. К. Фомін

Бодібілдинґ

БОДІБІ́ЛДИНҐ (від англ. body – тіло та building – будування) – вид спорту, основу якого складає система фізичних вправ, що використовує спортсмен для розвитку мускулатури тіла. Ін. назва – культуризм. Ефект збільшення розмірів, об’єму м’язів досягається систематичними силовими тренуваннями, спец. харчуванням, режимом. Під час занять Б. спортсмен виконує з обтяженнями (гиря, штанга, гантеля тощо) контрольовані ритм. скорочення-розтягання певної групи м’язів, що прискорює циркуляцію крові в них, метаболізм, і, таким чином, збільшує кількість актив. м’язових волокон, їх масу, насичуючи киснем, водою, підвищуючи тонус. Фіз. удосконаленням тіла захоплювалися ще в давньому Вавилоні. В антич. Греції, зокрема в Спарті, значна увага приділялася культу красивого, гармонійно розвиненого тіла. Однак сучасного значення Б. набув наприкінці 19 – поч. 20 ст. у Європі та Америці, коли почали створюватися спец. товариства культуристів, проводитися конкурси серед професіоналів (циркачів, натурщиків) та аматорів. У 20–30-х рр. 20 ст. з’явилися період. видання, що пропагували ідеї культуризму, повідомляли результати конкурсів. Вагомий внесок у розвиток світ. Б. здійснив Дж. Вейдер, застосувавши нову систему тренувань, т. зв. піраміду, що полягає у збільшенні ваги обтяження чи кількості повторень у кожному наступному підході на одну групу м’язів. Зі значними досягненнями у галузі харч. технологій, велику роль у розвитку спортсмена поряд з харч. добавками органіч. походження (концентрати амінокислот, протеїнів, вітамінів) почали відігравати препарати гормонал. дії (стероїди), з приводу використання яких досі ведуться суперечки. Серед найпрестижніших змагань з Б. – конкурси на звання «Містер Всесвіт» та «Містер Олімпія», що проводить Міжнар. федерація бодібілдинґу (засн. 1946; станом на 1992 об’єднувала 179 нац. федерацій). Програма конкурсів складається з 3-х етапів, коли судді оцінюють: симетрію, чіткість, гармонійність розвитку мускулатури; розміри та розділення мускулатури; позування спортсменів. Однією з найпремійованіших фігур в історії Б. є американець А. Шварценеґґер, що сім разів здобував звання «Містер Олімпія» (1970–75, 1980). Змагання серед жінок проводяться від 1970-х рр. У дореволюц. Рос. імперії культуризм та проведення конкурсів серед культуристів поширилися наприкінці 19 – поч. 20 ст. Гуртки культуристів виникли у С.-Петербурзі, Одесі, Києві, Єкатеринбурзі, Миколаєві та ін. містах. В СРСР культуризм як вид спорту розвитку не набув, зважаючи на суспільно-практичну «недоцільність». Лише у 80-х рр., зокрема завдяки кіно, Б. зазнав поширення і в СРСР. Федерацію Б. України створ. 1992 (від 1993 у складі Міжнародної). Нині найбільші осередки Б. в Україні – у Києві, Запоріжжі, Дніпропетровську, Харкові та Одесі. Щороку проводяться чемпіонати світу і Європи з Б., в яких від 1993 беруть участь укр. спортсмени. Від 1998 збірна команда України з Б. (чоловіки та жінки) на міжнародних змаганнях входить до 5-ти найкращих команд, а у 2000 (чоловіки, першість Європи) та 2001 (жінки, першості світу та Європи) зайняли 1-е м. Чемпіонами світу серед чоловіків ставали С. Отрох (Київ, 1994), О. Жур (Одеса, 1996), серед жінок – І. Петрино (Суми, 1996), В. Чепіга (Київ, 1997), О. Алоярова (Одеса) та О. Колот (Севастополь; обидві – 2001); чемпіонами Європи серед чоловіків – О. Білоус (Київ), В. Гречухов (Одеса), С. Саболаєв (Харків; усі – 2002). Від 1997 федерація Б. України випускає ж. «Фитнес-ревю».

Літ.: Плехов В. Н. Сила сильных. К., 1995; Його ж. Сила. К., 1999.

С. К. Фомін

Рекомендована література