КРИМІНА́ЛЬНА ПСИХІАТРІ́Я — роз­діл психіатрії судової, пре­дметом якого є дослідже­н­ня причин­но-наслідкового звʼязку між хворобливим роз­ладом пси­хічної діяльності особи та вчиню­ваними нею су­спільно небез­печ­ними дія­н­нями, перед­бачени­ми кримінальним законодавством. Кримінальна психіатрія ви­вчає криміноген­ність не лише хворобливих роз­­ладів пси­хіки, які сягають рівня психозу і су­проводжуються втратою здат­ності усві­домлювати свої дії та сві­домо керувати ними, а й непсихотичних роз­ладів психіки (ме­жових роз­ладів, психіатричних аномалій), що лише обмежують за­значену здатність.

Дослідже­н­ня у межах кримінальної психіатрії психопатологічних чин­ників і механізмів скоє­н­ня протиправних діянь має на меті по­глибле­н­ня знань у цій галузі судової психіатрії, побудову наукової класифікації таких діянь та їхню профілактику, виявле­н­ня ознак, за якими мо­жливе встановле­н­ня осіб, що вчинили протиправні дії. Методологічна основа кримінальної психіатрії — системні уяв­ле­н­ня про взаємозвʼязок соціальних і біо­логічних чин­ників у генезі кримінальних діянь. У цій системі вони є водночас системоформуючим фак­тором і наслідком, що несе від­мітні ознаки чин­ників. Так, психіатричні роз­лади, деформуючи від­обра­жувальну функцію мозку, через енергетичні, динамічні та ідеаторні властивості вищої нервової діяльно­сті обмежують здатність особи усві­домлювати свої дії та сві­домо керувати ними або повністю поз­бавляють її такої здатності, впли­ваючи тим самим на певні характеристики дія­н­ня.

Цей вплив має ймовірнісний характер причин­но-наслідкових звʼязків і може ви­значати: сут­тєві від­мін­ності у частоті вчине­н­ня кримінальних діянь у порівнюваних групах (здорові особи та особи з психіатричними роз­ладами); сут­тєві від­мін­ності струк­тури кримінальних діянь залежно від виду психіатричної патології; характерні ознаки конкретного дія­н­ня (си­­туація, умови реалізації, спосіб тощо) від­повід­но до певного виду психіатричного роз­ладу. Повне уявле­н­ня про характер психопатологічної детер­мінації кримінальних діянь можуть да­ти дослідже­н­ня на всіх трьох рівнях. Фактично кримінальна психіатрія ґрунтується на даних кримінологічних дослідже­н­нях про ве­лику кількість осіб з психіатричними роз­ла­дами серед правопорушників. Особливість таких досліджень — ви­значе­н­ня струк­тури психіатричної патології у групі осіб, які вчинили однотипні дія­н­ня.

Види психіатричної патології у такому випадку є порівняно само­стійними час­тинами єдиної статистичної сукупності, що вклю­чає і психічно здо­рових осіб. Це, у свою чергу, пе­ре­шкоджає їхньо­му коректному порівнян­ню і унемо­жливлює вста­­новле­н­ня від­шуку­ваних причин­но-наслідкових звʼяз­ків. Роз­виток кримінальної психіатрії повʼяза­ний із пра­цями Ч. Ломброзо, Е. Крепеліна, Е. Блейлера, Р. Крафта-Ебін­ґа, Є. Краснушкіна. В Україні дослідже­н­ня у галузі кримінальної психіатрії здійснюють спів­робітники Українського науково-дослідного ін­ституту соціальної і судової психіатрії та наркології (Київ), кафедри психіатрії Донецького медичного університету. Див. також Осудність, Пси­хічні хвороби.