Кот Петро Олексійович
КОТ Петро Олексійович (03. 02. 1933, с. Кулажинці, нині Броварського району Київської обл. — 07. 10. 2003, м. Маріуполь Донецької обл.) — живописець. Заслужений художник України (1986). Член НСХУ (1982). Закінчив Київський художній інститут (1967; викладачі В. Пузирков, О. Сиротенко, К. Трохименко, І. Штільман). Голова Маріупольської організації НСХУ (1986–2003). Учасник обл., всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок від 1968. Персональні — у Жданові (нині Маріуполь, 1983, 2002), Донецьку (1985). У жанрі портрета розкрив тему людини праці. Реалістичні засади малярства постають у його пейзажах у поєднанні з одухотворенням природи, що надає полотнам яскравого національного звучання. Використовував прийом контрасту в тональних, площинних і предметно-просторовому вирішеннях твору. Окремі роботи зберігаються у Бердянському (Запорізька обл.) художньому музеї, Маріупольському краєзнавчому музеї, Феодосійській картинній галереї (АР Крим).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Літо» (1969), «Вікові верби», «Мої односельці» (обидва — 1972), «Т. Заєць» (1973), «Останні промені сонця» (1974), «Левада», «Ранок», «У роки війни. Жорна», «Лісник А. Лепеха» (усі — 1975), «Автопортрет» (1976), «Дмитро Махтейович», «Після дощу» (обидва — 1977), «Азовські урвища» (1978), «Низівка», «Дубки», «Сім’я» (усі — 1979), «О. Терентьєв — колишній комісар, в’язень концтаборів», «Герой Радянського Союзу Г. Литвиненко» (обидва — 1980), «Герой Радянського Союзу пілот-штурмовик С. Жоров» (1981), «І. Самохліб» (1982), «О. Величко» (1983), «Генерал Д. Мачнєв» (1985), «О. Морозов» (1986), «П. Храмов» (1987), «Колодязь із журавлем» (1993), «Прибирають город» (1994), «Річка Басанка», «Вечоріє», «С. Буров» (усі — 1995), «Пучок калини» (1996), «Краєзнавець В. Павлій» (1997), «Левада з вільхою» (1998), «Даринка» (2000), «Хата діда Ремеза» (2001).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
