Кот Петро Олексійович
КОТ Петро Олексійович (03. 02. 1933, с. Кулажинці, нині Бровар. р-ну Київ. обл. — 07. 10. 2003, м. Маріуполь Донец. обл.) — живописець. Заслужений художник України (1986). Член НСХУ (1982). Закін. Київський художній інститут (1967; викл. В. Пузирков, О. Сиротенко, К. Трохименко, І. Штільман). Голова Маріуп. організації НСХУ (1986–2003). Учасник обл., всеукр., міжнар. мистецьких виставок від 1968. Персон. — у Жданові (нині Маріуполь, 1983, 2002), Донецьку (1985). У жанрі портрета розкрив тему людини праці. Реаліст. засади малярства постають у його пейзажах у поєднанні з одухотворенням природи, що надає полотнам яскравого нац. звучання. Використовував прийом контрасту в тонал., площин. і предметно-просторовому вирішеннях твору. Окремі роботи зберігаються у Бердян. (Запоріз. обл.) ХМ, Маріуп. краєзнав. музеї, Феодосій. картин. галереї (АР Крим).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Літо» (1969), «Вікові верби», «Мої односельці» (обидва — 1972), «Т. Заєць» (1973), «Останні промені сонця» (1974), «Левада», «Ранок», «У роки війни. Жорна», «Лісник А. Лепеха» (усі — 1975), «Автопортрет» (1976), «Дмитро Махтейович», «Після дощу» (обидва — 1977), «Азовські урвища» (1978), «Низівка», «Дубки», «Сім’я» (усі — 1979), «О. Терентьєв — колишній комісар, в’язень концтаборів», «Герой Радянського Союзу Г. Литвиненко» (обидва — 1980), «Герой Радянського Союзу пілот-штурмовик С. Жоров» (1981), «І. Самохліб» (1982), «О. Величко» (1983), «Генерал Д. Мачнєв» (1985), «О. Морозов» (1986), «П. Храмов» (1987), «Колодязь із журавлем» (1993), «Прибирають город» (1994), «Річка Басанка», «Вечоріє», «С. Буров» (усі — 1995), «Пучок калини» (1996), «Краєзнавець В. Павлій» (1997), «Левада з вільхою» (1998), «Даринка» (2000), «Хата діда Ремеза» (2001).
Рекомендована література
- В’ячеславова О. Рух. Спокій. Зосередженість // ОМ. 2004. № 1.
Фотоілюстрації
