КОТЛЯРЕ́ВСЬКИЙ Нестор Олександрович (21. 01(02. 02). 1863, Москва — 12. 05. 1925, Ленін­град, нині Санкт-Пе­­тербург) — літературо­знавець. Академік РАН (1909). На­вчався у 2-й Київській гімназії, закінчив Колегію П. Ґалаґана у Києві (1878), Московський університет (1885), де був залишений для під­готовки до професорського зва­н­ня на кафедрі історії загальної літератури. Стажувався у Паризькому університеті. На початку 1880-х років отримав у спадок рукописну збірку «Повести малорос­сийские числом 16», яку пере­дав у редакцію журналу «Киевская старина». Від 1892 викладав на Вищих жіночих курсах, також читав лекції на Вищих історико-літературних курсах, у Олександрівському ліцеї, Військово-юридичній академії, Академії Ген­­­штабу в Санкт-Петербурзі. Від 1895 вміщував публікації у часописі «Вѣстникъ Европы» (1908–09 — редактор від­ділу белетристики). 1899 захистив магістерську дисертацію «Мировая скорбь в конце прошлого и начале нашего века: Ее ос­­нов­­ные этапы и социальные мо­­ти­­вы и их отражение в художествен­ном творчестве». 1910–25 — перший директор Пушкінського Дому, (нині Ін­ститут російської літератури (Пушкінський Дім) РАН, Санкт-Петербург). Зробив значний вне­­сок у становле­н­ня та роз­виток установи, пере­дав їй свою бібліотеку та заповів архів. 1908–17 завіду­­вав драматичним репертуаром імператорських театрів, 1910–17 складав річні звіти Від­діле­н­ня російської мови і словесності РАН. Під час 1-ї світової війни у конференц-залі РАН на власні кошти та пожертви ко­­лег органі­­зував шпиталь. Досліджував російську літературу 19 — початку 20 ст., зокрема творчість М. Лермонто­­ва, М. Го­­голя (1902 присвятив П. Жите­­цькому ст. «Николай Ва­­сильевич Гоголь: 1829–1842»), В. Бєлінського; звертався до пи­­та­н­ня історії української літератури й культури, українсько-російських літературних взаємин. Листувався з М. Савіною.