Коцур Ганна
КО́ЦУР Ганна (26. 01. 1948, с. Варадка, округ Бардіїв, нині Словаччина) — українська письменниця у Словаччині. Дружина В. Конопельця. Член Спілки укр. письменників Словаччини (2001). Премія Літ. фонду Чехословаччини ім. І. Франка (1990). Навч. у Київ. університеті (1968–72), закін. Університет ім. П. Шафарика (м. Пряшів, Чехословаччина, 1986; ступ. д-ра педагогіки). Учасниця укр. правозахис. руху. У Києві познайомилася з укр. шістдесятниками (І. Світличний, М. Коцюбинська, В. Чорновіл, М. Плахотнюк, З. Антонюк), від яких отримувала самвидавні твори Є. Сверстюка, М. Осадчого, В. Стуса, І. Калинця, С. Караванського та вип. «Українського вісника», перевозила їх до Відня, Мюнхена, Парижа. Натомість із Чехословаччини до України приїздила із творами К. Юнґа, З. Фройда, М. Метерлінка, Ф. Кафки, А. Камю. 1972 заарешт. (під час обшуку конфісковано друкар. машинку, два блокноти) і вислана з СРСР. 1973 разом із Ю. Бачею та П. Мурашком засудж. до 1-го р. позбавлення волі. 1975 рішенням президента Чехословаччини Л. Свободи вирок замінено на умовне ув’язнення зі зняттям судимості. У літературі дебютувала циклом віршів «Потиски рук» у колектив. зб. «Пригорщі весни» (Братислава, 1966). Зб. поезій «Стежки до себе» 1971 вилучено з видавн. плану. Від 1980 учителювала; викладала рос. та нім. мови у м. Бардіїв. Друкувалася (1972–90, з перервою) у часописах «Дукля», «Дружно вперед», «Нове життя», «Веселка». Співпрацювала з укр. ред. Словац. радіомовлення, для якого написала радіоп’єси «Малий принц» (1995), «На перевалі» (2002), «Взаємна поміч» (2012) та цикл літ.-худож. монтажів. Авторка поет. зб. «Коли висихають криниці» (1990), «Від зорі до криниці» (1995), «Молитва» (1998); кн. «Вікно на Схід: Спогади» (2001; усі — Пряшів). Окремі вірші К. перекладено словац. мовою. Для її поезії характерні громадян. ангажованість, інтимність, любов до рідного краю та України. 1990 повністю реабіліт.
Рекомендована література
- Федака Д. Ганна Коцур // Під синіми Бескидами. Уж., 2006;
- Рух опору в Україні 1960–1990. К., 2012.