КОЦЮ́БА Гордій Максимович (справжнє — Коцегуб; 02(14). 01. 1892, хутір Кос­­тів, нині село Валківського ра­йону Харківської обл. — 17. 12. 1938, Харків) — журналіст, письмен­ник. Член Спілки письмен­ників СРСР (1934). На­вчався на юридичному (1912), закінчив історико-філологічний (1917) факультет Петро­градського університету (нині Санкт-Пе­­тербург). Брав участь у діяльності Української студентської громади. Від 1917 входив до УПСР, від 1918 — до УПСР (боротьбистів). К. належав до літературних організацій «Гарт», «ВАПЛІТЕ», «Пролітфронт». У жовтні 1921 разом із О. Шумсь­­ким ви­їхав до Варшави, де працював кілька місяців у прес-бю­­ро радянського посольства. Був одним із фундаторів і редактором журналу «Шляхи мистецтва» (1921–23), спів­робітником газети «Вісті ВУЦВК», «Комуніст», «Се­­лянська правда», журналу «Всесвіт», «Червоний шлях», «Уж». Друкувався від 1919. Автор збірок опові­­­дань «На межі» (1924), «Біля гуд­­ків» (1925), «Свято на буднях» (1927), «Змова масок», «Без ґрун­­ту», «Чека­н­ня» (усі — 1929), «За заслоною» (1930), «Бронзові лю­­ди», «Облога шахти», «На терезах», «Хома з невірів» (усі — 1931), «Дорогою змагань», «Змага­н­ня» (обидві — 1932; усі — Харків), «Зо­­лотое руно» (Москва, 1934). Ро­­ман «Нові береги» (Харків, 1932, книга 1; 1937, книга 2) — про будівництво Дніп­рогесу. У романі «Перед грозою» (Київ, 1938; 1958) від­творив революційні події на Криворіж­жі напередодні 1-ї світової війни. 21 березня 1938 заарештований, 17 грудня того ж року за звинуваче­н­ням у причетності до антирадянської організації українських есерів, що здійснювала під­­­готовку збройного пов­ста­н­ня, засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1957.