Кочнєв Олександр Павлович
КО́ЧНЄВ Олександр Павлович (19. 10. 1949, Львів) — актор, режисер, артист розмовного жанру, педагог. Заслужений діяч мистецтв України (1994). Ґран-Прі міжнар. конкурсу укр. поезії «Срібна земля» (Ужгород, 1993), лауреат 1-го Респ. фестивалю кращих вистав за творами Лесі Українки (Луцьк, 1991). Навч. у Львів. університеті (1966–69), закін. Київ. інститут театр. мистецтва (1976). Працював у Харків. драм. театрі ім. Т. Шевченка (1976–77), Львів. укр. драм. театрі ім. М. Заньковецької (1977–79; водночас викладав у студії), Театрі естради (1980–82), Театрі рос. драми ім. Лесі Українки (1982–84), Театрі поезії (1984–89), театрах-студіях «Коло» (1989–93, також засн.), «Театральний клуб» (1993–94), «Будьмо!» (1994–95), Держ. театр. школі-студії (1995–2000 — худож. кер.; усі — Київ). Водночас від 1984 викладає у Київ. університеті театру, кіно і телебачення: від 2008 — професор кафедри режисури телебачення. На телебаченні виступав із монопрограмами за творами І. Котляревського, В. Сосюри, Ю. Яновського, Є. Плужника, В. Стуса, М. Стельмаха, І. Драча, В. Коротича, Д. Павличка, Б. Олійника, В. Шекспіра та ін.; був ведучим програм «Сторінки творчості», «Виставка до 40-річчя Перемоги», «Літературні вечори» тощо; т/ф «За ким сумує дзвін?», «Симфонія Закарпаття», «Хто ми?» (усі — «УТ-1»). Як читець записав на фірмі «Мелодія» оперу-ораторію «Київські фрески» І. Карабиця (1987, для читця, солістів, хору та оркестру).
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Річард ІІІ, Просперо («Річард ІІІ», «Буря» В. Шекспіра), Сальєрі («Моцарт і Сальєрі» О. Пушкіна), Юда («На полі крові» Лесі Українки), Блум («Дюшес» за романом «Улісс» Дж. Джойса), Ду Фу («Друже Лі Бо, брате Ду Фу» О. Лишеги).
- Основні вистави
- «Егей, хто-небудь!» за В. Сарояном (1977), «Чорна зірка-2» Я. Верещака (1989), «Буря» В. Шекспіра (1990), «Місячна пісня» (1992), «При світлі ватри» (2002) за Олександром Олесем, «П’єро–П’єретта–Арлекін» за А. Шніцлером (1998), «Квінс та інші» за п’єсою «Сон літньої ночі» В. Шекспіра (2001), «Добра людина» за Б. Брехтом (2002).
Завантажити статтю
Людина 
