Кот Станіслав
КОТ Станіслав (Kot Stanisław; 22. 10. 1885, с. Руда, нині Підкарпатського воєводства, Польща — 26. 12. 1975, Лондон) — польський історик культури, громадсько-політичний діяч. Почесний доктор Оксфордського (1941) і Базельського (1959) університетів, професор (1920), дійсний член Польської академії знань (1928). Дійсний член НТШ (1952). Член Наукового товариства у Львові (1930). Вивчав історію (зокрема літератури) та право у Львівському університеті (1904–09), де захистив докторат. Учителював, водночас 1908–10 був головою Львівського округу Товариства народних університетів імені А. Міцкевича. 1912–14 продовжив навчання у Франції, працював у архівах Німеччини, Швейцарії, Бельгії, Нідерландів. Від 1915 — директор бюро преси і пропаганди військового департаменту Головного національного комітету. 1920 габілітувався з історії польської культури 16 ст. століття у Яґеллонському університеті в Кракові, де відтоді очолював кафедру історії культури. Головний редактор часопису «Wiadomości Polskie» (1914–19), науковий керівник і редактор серії «Biblioteka Narodowa» (від 1919), редактор квартальника «Reformacja w Polsce» (1921–39). Через участь у протесті проти увʼязнення опозиційних політичних діячів і ухвалення закону, що обмежував самоуправління вищих навчальних закладів, вимушено вийшов на пенсію. Один із лідерів, 1936–39 — член виконкому опозиційної Селянської партії; 1939–41 — міністр внутрішніх справ польського еміграційного уряду В.-Е. Сікорського в Парижі; 1941–42 — посол уряду в Москві; 1942–43 — державний міністр польського уряду і його представник на Близькому Сході, де на той час було розміщено переважну більшість польських військових підрозділів; 1943–44 — міністр інформації. 1945 повернувся до Польщі, Тимчасовим урядом національної єдності призначений послом Польщі в Італії. Після загострення репресій в Польщі в ході соціалістичних перетворень 1947 відмовився від посади і залишився в еміграції. Очолював головну раду Польської селянської партії (від 1955). Досліджував історію освіти й культури, ідеологічні і політичні доктрини 16–17 ст. століть, українсько-польські взаємини, зокрема обставини укладання Гадяцького договору 1658 і діяльність Ю. Немирича.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Andrzej Frycz Modrzewski o wychowaniu i szkole. Lwów, 1910; Szkolnictwo parafialne w Małopolsce XV–XVIII w. Lwów, 1912; Komisja Edukacji Narodowej 1773–1794. Kraków, 1923; Reforma szkolna Stanisława Konarskiego. Kraków, 1923; Historia wychowania: Zarys podręcznikowy. Warszawa, 1924; 1996; Helmtedt i Zamość: Z dziejow kultury humanistycznej. Zamość, 1929; Zygmunt August i rozkwit reformacji w Polsce, 1548–1572. Kraków, 1929; Ideologia polityczna i społeczna braci polskich, zwanych arianami. Warszawa, 1932; Polska Złotego Wieku wobec kultury zachodniej. Kraków, 1932; Historia wychowania. T. 1–2. Warszawa, 1934; Listy z Rosji do generała Sikorskiego. Londyn, 1955; Polska Złotego Wieku a Europa: Studia i szkice. Warszawa, 1957; Rozmowy z Kremlem. Londyn, 1959; Jerzy Niemirycz: w 300-lecie ugody hadziackiej. Paryż, 1960.