КОТ Станіслав (Kot Stanisław; 22. 10. 1885, с. Руда, нині Під­карпатського воє­водства, Польща — 26. 12. 1975, Лондон) — польський історик куль­тури, громадсько-політичний діяч. Почесний доктор Оксфордського (1941) і Базельського (1959) університетів, професор (1920), дійсний член Польської академії знань (1928). Дійсний член НТШ (1952). Член Наукового товариства у Льво­ві (1930). Ви­вчав історію (зокре­ма літератури) та право у Львівському університеті (1904–09), де захистив докторат. Учителював, водночас 1908–10 був головою Львівського округу Товариства народних університетів імені А. Міцкевича. 1912–14 продовжив на­вча­н­ня у Франції, працював у архівах Німеч­чини, Швейцарії, Бельгії, Ні­дерландів. Від 1915 — директор бюро преси і пропаганди військового де­партаменту Головного національного комітету. 1920 габілітувався з історії польської куль­тури 16 ст. столі­т­тя у Яґел­лонському університеті в Кра­кові, де від­тоді очолював кафедру історії культури. Головний редактор часопису «Wiadomości Polskie» (1914–19), науковий керівник і редактор серії «Bib­lioteka Narodowa» (від 1919), редактор квартальника «Reformacja w Pol­sce» (1921–39). Через участь у протесті проти увʼязне­н­ня опозиційних політичних діячів і ухвале­н­ня закону, що обмежував самоупра­влі­н­ня вищих на­вчальних закладів, вимушено ви­­йшов на пенсію. Один із лідерів, 1936–39 — член виконкому опозиційної Селянської партії; 1939–41 — мі­ністр внутрішніх справ польського еміграційного уряду В.-Е. Сікорського в Парижі; 1941–42 — посол уряду в Мос­кві; 1942–43 — державний міністр польського уряду і його пред­ставник на Бли­зькому Сході, де на той час було роз­міщено пере­важну більшість польських військових під­роз­ділів; 1943–44 — міністр інформації. 1945 по­вернувся до Польщі, Тимчасовим уря­дом національної єд­ності при­значений послом Польщі в Італії. Після загостре­н­ня ре­пресій в Польщі в ході соціалістичних пере­творень 1947 від­мовився від посади і залишив­ся в еміграції. Очолював головну раду Польської селянської партії (від 1955). Досліджував історію освіти й культури, ідеологічні і політичні доктрини 16–17 ст. століть, українсько-польські взаємини, зокрема об­ставини укла­дан­ня Гадяцького договору 1658 і діяльність Ю. Немирича.