КРИ́СТЕР Арнольд Едмундович (Арнольд-Едуард Германович-Едмундович; 30. 10(11. 11). 1886, Київ — 24. 10. 1937, там само) — право­знавець. Онук В. Кристера — зна­йомого Т. Шевченка, засновника садівничої фірми і садівничого господарства, нині ві­домого як квітково-декоративне господарство «Троянда», і ланд­шафтного парку Кристе­ра гірка. Закінчив Університет св. Володимира у Києві (1912), де був залишений професорським стипендіатом кафедри російського цивільного права та судочинства. 1913 вступив до Київського юридичного товариства. 1913–14 слухав лек­ції у Бернському і Тюбінґенському (Німеч­чина) університетах. Від 1917 — приват-доцент, 1919 — секретар юридичного факультету Київського університету. 1918–19 також викладав у Київських юридичному і комерційному ін­ститутах та на Вищих жіночих курсах. Від 2-ї пол. 1919 проживав на Кавказі й Дону (за власним свідче­н­ням, не зміг по­вернутися з від­пустки через обста­вини воєн­ного часу).

Від 1920 — професор кафедри енциклопедії та історії філософії права Донського університету (м. Рос­тов, РФ); 1921–30 — професор, вод­ночас 1923–24 — завідувач правничого се­­мінару, 1924–25 — голова предметної комісії приватного права, 1925–28 — декан правничого факультету, 1925–27 — проректор з на­вчальної час­тини Київського ін­ституту народного господарства. Ви­кладав курси цивільного права, цивільного процесу, між­народного приватного права. Водночас від 1921 працював у ВУАН: помічник керівника, керівник (1922–33) Комісії для ви­учува­н­ня звичаєвого (народного) права України, завідувач семінару для ви­учува­н­ня цивільного і звичаєвого права (1922–24), голова (1927–30), науковий спів­робітник (1930–33) Комісії для ви­учува­н­ня радянського права і будівництва, керівник Кабінету радянського будівництва при цій комісії (1931–33), голова, згодом — секретар Статутної комісії (заснована 1928). За­ступник голови Правничого товариства при ВУАН (1922–29), дійсний член Всеукраїнської наукової асоціації сходо­знавства (1928–30). До сфери наукових інтересів К. входили про­блеми речового та за­ставного права, теоретичні пита­н­ня звичаєвого права, загальні пита­н­ня господарського (торговельно-промислового) права. Опублікував низку наукових статей у ви­да­н­нях ВУАН і Київського ін­ституту народного господарства, журналі «Право и жизнь» та ін., а також низку бібліо­графічних оглядів нової цивілістичної літератури в журналі «Україна» (1927–29). Неопубліковані залишилися дослідже­н­ня «О началах за­конодательной политики. Пролегомена до курсу права обязательств» (1918) та «Логика права. Методологический этюд» (1920). Редактор ви­да­н­ня «Про­грами до збира­н­ня матеріалів звичаєвого права» // «Праці Комісії для ви­учува­н­ня звичаєвого права України» (вип. 1, 1925; вип. 2, 1928), «Наукові досліди та роз­відки Комісії радянського права» (1929). У 1933 звільнений з ВУАН «за саботаж у науковій роботі» та з Київського ін­ституту народного господарства у звʼязку з ліквідацією юридичного факультету. Від 1934 — юрисконсульт «Укрцивільбуду» Наркомату комунального господарства УСРР і науковий спів­робітник сектору медичного законодавства Ін­ституту охорони здоровʼя; від 1936 — старший консультант Державного арбітражу при РНК УСРР. У лютому 1937 заарештований, 23 жовтня того ж року (після попереднього схвале­н­ня роз­стрільного списку Й. Сталіним, В. Мо­лотовим, Л. Кагановичем, К. Во­рошиловим і А. Мікояном) за звинуваче­н­нями в участі у антирадянській націоналістичній терористичній організації та шпигунстві на користь Німеч­чини засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1959.