КРИТИ́ЧНИЙ РЕАЛІ́ЗМ — загальнокультурне поня­т­тя, семантичне поле якого охоплює літературно-естетичні та філософсько-наукові течії думки. У сфері літературно-естетичної творчості К. р. — художній метод ре­презентації жит­тя в повноті всіх його вимірів (див. Реалізм). Прихильники цього методу прагнуть до правдивого зображе­н­ня соціальної дійсності. К. р. 19 ст. сут­тєво від­різняється від реалізму епох Від­родже­н­ня й Просвітництва, оскільки по-новому зображує людину та її соціокультурне оточе­н­ня. У К. р. людський характер роз­кривається в органічному звʼязку із соціокультурними об­ставинами, внутрішній світ людини під­дають глибокому аналізу, він стає психологічним. Велику роль у формуван­ні цієї якості К. р. зі­грав романтизм, для якого ха­рактерне проникне­н­ня у таємни­ці людського «Я». Роз­квіт К. р. у культурі країн Заходу повʼязаний з іменами Стендаля й О. де Бальзака у Франції, Ч. Дік­кенса, В.-М. Тек­керея — у Великій Британії, у Росії — О. Пушкіна, М. Гоголя, І. Тургенєва, Ф. Достоєвського, Л. Толстого, А. Чехова. Величезний вплив на процес становле­н­ня К. р. здійснили роз­виток робітничого руху у країнах Заходу й формува­н­ня в 1840-х роках марксизму.

К. р. — філософська течія, яка виникла у новоєвропейській культурі на­прикінці 19 ст. як наслідок альтернативних спроб «реалістичного» пере­осмислен­ня гносеології І. Канта. Філософія К. р. приділяє особливу увагу аналізу про­блеми взаємо­звʼязку «обʼєкт»–«гносеологічний образ». У трактуван­ні цієї про­блеми К. р. проти­ставляє себе не тільки «догматичному реалізму», який без­до­казово постулює обʼєктивність зовнішнього світу, а й «наївному реалізмові», згідно з яким всі характеристики світу, які дані в нашому жит­тєвому досвіді, адекватно і вичерпно повно пере­дають обʼєк­тивну ре­альність. Пред­ставники К. р. (А. Риль, О. Кюльпе, Дж.-Р. Хікс, А.-О. Лавджой, Дж. Сантаяна, Р.-В. Сел­ларс та ін.) пере­конані, що нашій сві­домості не може бути дано нічого такого, що раніше не було утворене нею самою.

Будь-який зміст людської сві­домості вони роз­глядають як її результат, опосередкований складним пі­знавальним процесом взаємодії субʼєкта та обʼєкта. За К. р., хоч предметність і створюється самою сві­домістю, проте зна­н­ня має обʼєктивні під­стави. Онтологія К. р. неодно­значна, оскільки припускає існува­н­ня не тільки реалій предметного світу, а й ідеальних сутностей найрізноманітніших типів. Адекватність зна­н­ня у філософії К. р. ро­зуміють як від­повід­ність цього зна­н­ня обʼєк­ту, який опосередковується ідеальними структурами і досвідними даними. Дані досвіду не можуть бути «схожими» на обʼєкт, адже ре­презентації його у сві­домості є не від­ображе­н­ням обʼєкта, а його ієрогліфом. У сучасній філософії ключові ідеї К. р. від­творе­но у модифікованому ви­гляді в деяких версіях наукового реалізму (напр., у концепції «радикального К. р.» М. Ман­дельбаума).