КРИЧКО́ВСЬКИЙ Дионисій (1861, с. Ластівці, ни­ні Камʼянець-Подільського ра­йону Хмельницької обл. — після 1939) — архітектор. На­вчався у Художньо-промисловій школі у Кракові (1881–84) та в Школі об­разотворчого мистецтва у Парижі (1888–89). Працював в Арґентині (1889–90, збудував вокзал у м. Мендоза), 1891–97 — у м. Ко­ломия (нині Івано-Франківської обл.): від 1895 — керівник від­ділу будівництва міської ради та викладач Школи де­ревʼя­ного промислу. У Коломиї виконав проект українського Народного дому (1892, спів­автор Л. Бекер; реалізовано 1902; нині Музей народного мистецтва Гуцульщини), спорудив ощадну касу (1892), костел єзуї­тів (нині римо-католицький парафіяльний костел; 1895–97) і будинок товариства «Сокіл» (нині Будинок культури; 1895, спів­автор Л. Бекер). У ко­ломийський період творчості звертався до стилів неоготика, неоренесанс і необароко, у пластичних формах також — до «мальов­ничого історизму» і ран­ньої сецесії. Від 1897 — у Львові: 1897–1901 — архітектор промислових під­приємств С. Щепановського, 1901–27 — професор кафедри будівництва Художньо-промислової школи. У Львові спорудив павіль­йон преси на Загальній кра­йовій ви­ставці 1894, т. зв. Нафтовий дім на вул. Хорунщизна (нині П. Чай­ковського), № 17 (1897), житлові (прибуткові) камʼяниці на вул. Кру­пʼярська, № 15, вул. Сикстуська (нині П. Дорошенка), № 43 (рекон­струкція; обидва — 1903), вул. Сенаторська (нині Я. Стець­ка), № 4 (1908), вілли на вул. Ю. Дверницького (нині Ю. Мушака), № 26 і 28 (1909–10), місь­ку «охоронку» (дитячий виховний заклад; нині психоневрологічний диспансер) на вул. П. Стальмаха (нині О. Баса­раб), № 2 (1911–13; у 2008 пере­­будовано), під Львовом у містечку Дубляни (нині Жовківського ра­йону) — інтернат студентів Сільсько-господарської академії (1909). У Львові до 1903 використовував стилістику неоренесансу та «мальовничого іс­торизму», пізніше — модернізовані форми класицизму, елементи т. зв. закопанського стилю у дере­вʼя­них деталях. Спроектував неороманський костел і монастир єзуїтів у Тернополі (нині швейна фабрика на вул. Ю. Опільського; 1898–1901).