Крехівський монастир святого Миколая ЧСВВ

КРЕХІВСЬКИЙ МОНАСТИР СВЯТОГО МИКОЛАЯ ЧСВВ Засн. на поч. 17 ст. (бл. 1613–18) ченцями Києво-Печер. Свято-Успен. лаври Йоілем і Сильвестром побл. с. Крехів (нині Жовків. р-ну Львів. обл.). Спочатку ченці жили в печерах, перший храм із келіями облаштовано у скелі на околицях с. Фійна (нині Крехів. сільс. ради). Згодом коронний гетьман Речі Посполитої С. Жолкевський на прохання братії дозволив будівництво обителі на теперіш. місці, а також Спасо-Преображен. (його стінопис 1659–60 виконав львів. маляр Миколай; 1775 перенесено до с. Добросин, нині Жовків. р-ну), Свято-Микол. та Свято-Троїц. дерев’яних храмів. Чернече життя регламентовано Уставом, уклад. ігуменом Йоілем. 19 лютого 1628 Константинопольський Патріарх Кирило (Лукаріс) надав монастиреві ставропігію. 1669 дерев’яні укріплення замінено на кам’яні з бійницями та 5-ма вежами. Наприкінці 17 cт. тут побували цар Петро І (1698), гетьмани І. Мазепа, П. Дорошенко. 1721 монастир став унійним, 1739 увійшов до складу Руської Свято-Покров. Конгрегації ЧСВВ (1780 відійшов до Спаської провінції Руського ЧСВВ). 1751 за ігуменства Іова Радкевича на місці розібраного Свято-Троїц. храму зведено муровану церкву св. Миколая. 1755 збудовано 2-поверх. келій. корпус, розібрано дерев’яну Свято-Микол. церкву. 1770 від епідемії чуми загинули всі монахи (бл. 20 осіб), окрім ігумена Сільвестра Мальського. У 1770-х рр. споруджено ще один 2-поверх. келій. корпус. На капітулі, що відбувся 1897 у Львові, вирішено перенести з Добромил. обителі (нині Самбір. р-н Львів. обл.) до Крехова новіціат, для якого 1899–1902 зведено 2-поверх. корпус. Монастир славився багатою книгозбірнею, серед унікал. пам’яток – «Крехівська Палея» 15 ст., яку дослідив і ввів у наук. обіг І. Франко, та рукопис. «Крехівський Апостол» 2-ї пол. 16 ст., який вивчав І. Огієнко. Під час 1-ї світової війни частину майна обителі конфісковано, а більшість монахів інтерновано до концтабору в Домб’є (передмістя Кракова). Після ліквідації УГКЦ 1946 монастир закрито. У приміщеннях розмістили дит. будинок, згодом – школу-інтернат для дітей з особливими потребами. Відродження обителі розпочалося 1990, коли з Гошів. монастиря (Долин. р-н Івано-Фр. обл.) прибули перші ченці. У серед. 1990-х рр. тут перебувало понад 100 насельників. 2004 зведено дерев’яну церкву Покрови Пресвятої Богородиці та дзвіницю. Нині настоятель – Атанасій Євуш (від 2012). Кількість насельників – 55 ченців. Гол. святині – ікони святителя Миколая (принесена засновником обителі Йоілем) та Верхратської Пресвятої Богородиці.

Літ.: Коссакъ Н. М. Шематизмъ Провинціи Св. Спасителя Чина Св. Василія Великого въ Галиціи, уложеный по капитулѣ отбувшойся въ монастырѣ св. Онуфрейскомъ во Львовѣ дня 24. и 25. Липця 1866, и Кроткій Поглядъ на монастыри и на Монашество Руске, отъ заведеня на Руси Вѣры Христовои ажъ по нынѣшное время. Л., 1867; Патрило І. Нарис історії Василіянського Чину Святого Йосафата. Рим, 1992; Шкараб’юк П. Крехів: Дороги земні і небесні. Л., 2002.

С. А. Волощенко

Рекомендована література

Коссакъ Н. М. Шематизмъ Провинціи Св. Спасителя Чина Св. Василія Великого въ Галиціи, уложеный по капитулѣ отбувшойся въ монастырѣ св. Онуфрейскомъ во Львовѣ дня 24. и 25. Липця 1866, и Кроткій Поглядъ на монастыри и на Монашество Руске, отъ заведеня на Руси Вѣры Христовои ажъ по нынѣшное время. Л., 1867;
Патрило І. Нарис історії Василіянського Чину Святого Йосафата. Рим, 1992;
Шкараб’юк П. Крехів: Дороги земні і небесні. Л., 2002.