Крилаті слова

КРИЛА́ТІ СЛОВА́ — сталі словесні формули (влуч­ні вислови, звороти мови, окре­мі слова). Це — висловлюва­н­ня видат. осіб, цитати з літ. творів, які набули узагальн. змісту, на­­зви істор. і міфол. подій, що на­були пере­нос. значе­н­ня, власні імена істор., міфол. і літ. персонажів, які стали символ., та ін. Вони зберігають більш чи менш про­зорий звʼязок із літ. або кон­кретно-істор. першоджерелом виникне­н­ня і мають велику популярність серед мовців. У віт­­чизн. наук. літературі використовують ще кілька назв для цієї категорії сполук: літ. цитата, фразеол. цитата, крилата фраза, крилатий вислів, крилатий вираз, ептонім. Найбільшого пошире­н­ня набула назва «К. с.», яку вперше вжито у поемах Гомера, а термінол. значе­н­ня набула після виходу в світ кн. «Ge­­flügelte Worte» («Кри­латі слова», Берлін, 1864) нім. лінгвіста Г. Бюх­­мана, в якій автор від­носить до них усі види слів, словосполучень і висловів, що мають певне джерело, є заг.-ві­­домими та пошир. у мові. Осн. ознаками К. с. більшість дослідників вважає їхній звʼя­зок із літ. джерелом («печатка авторства»), стійкість і популярність завдяки їх влучності, худож. виразності й афористичності. Чим ві­доміше джерело К. с., чим оригінальніша думка, закладена у ньому, тим більше шансів у К. с. закріпитися у мовній системі. За джерелами, що поповнюють фонд К. с. української літературної мови, за ступенем їх пошире­н­ня в ін. мовах світу дослідники виділяють: а) вислови різноманіт. походже­н­ня, що є спіл. культур. фондом європ. та світ. цивілізації (до цієї групи належать К. с. антич., реліг. джерел, вислови з європ. мов тощо, напр.: «Усе тече, все змінюється», «Ювеналів бич», «Глас вопіющого в пустелі», «Камо грядеши?», «Мавр зробив своє діло, мавр може йти» й ін.); б) вислови давньорус. джерела, засвоєні здебільшого сх.-словʼян. мо­вами («Лисиці брешуть на щити», «Мертві сраму не імуть», «Іду на ви»); в) вислови, що виникли на власне укр. нац. ґрунті: «Всякому городу нрав і права» (Г. Сковорода), «Любов к отчиз­ні де героїть, там сила вра­жа не устоїть» (І. Котляревський), «І чу­­жому на­учайтесь, Й свого не цурайтесь» (Т. Шевченко), «Сло­во, чому ти не твердая криця?» (Леся Українка) та ін. Помітну роль у збагачен­ні української мови К. с. ві­діграла творчість Л. Костенко, П. Тичини, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка й ін. Популярність К. с. зумовлює те, що в усній та писем. мові їх часто під­дають транс­формаціям (ско­рочен­ню, поширен­ню ін. слова­ми, зміні лекс. складу), однак обовʼязковою умовою цих змін є збереже­н­ня їх звʼязку з вихід. висловом та впі­знаваність. Най­ві­доміші в укр. мові К. с. зафікс. у збірниках: «1000 крилатих виразів української літературної мови» (1964) і «Крилаті вислови в українській літературній мові» (1975) А. Коваль і В. Коптілова, «У світі крилатих слів» В. Коптілова, «Крилаті латинські вислови» Ю. Цимбалюк і Г. Краковець­кої (обидва — 1976), «Крилате слово» (1983) і «Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походже­н­ня в українській мові» (2001) А. Коваль, «Євангеліє українців, або Крилаті вислови “Кобзаря”» В. Щербини (2001), «Новое в рус­ской и укра­­ин­ской речи: Крылатые слова — крилаті слова» Л. Дядечко (т. 1–4, 2001–03; усі — Київ).

Завантажити статтю