Дуда
ДУДА́ — давній духовий язичковий музичний інструмент, що складається зі шкіряного мішка (резервуара повітря), до якого вставлено кілька трубок-дудочок. Ін. назви — коза, волинка, гайда (на Балканах), мюзет (у Франції), беґпайп (у Великій Британії). Повітря вдувають через окрему трубку (або ручний пристрій) у міх, який тримає під пахвою виконавець і натискає на нього ліктем, спонукаючи звучання трубок. Одна з них або дві дають безперервний і той самий низький звук (гук, бурдон) у квінту, кварту, октаву. На ін. дудочці з ігровими отворами добувають 10 діатоніч. звуків мажор. гами гострогугнявого тембру — і виконують мелодію. Д. відома в Європі, в Україні найбільше поширена в Карпатах та на Поділлі.
Рекомендована література
- Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. Х., 1930;
- Гуменюк А. Українські народні інструменти. К., 1967;
- Яремко Б. Етноінструментознавство. Р., 2003.
Завантажити статтю
