Дудченко (Ковбасенко) Іван Степанович

ДУ́ДЧЕНКО (КОВБАСЕ́НКО) Іван Степанович (19. 09(01. 10). 1857, побл. м. Новомиргород Єлисаветгр. пов. Херсон. губ., нині Кіровогр. обл. — 06(19). 06. 1917, м. Чита, Росія) — мікробіолог, епідеміолог. Закін. Колегію П. Ґалаґана (1880), Університет св. Володимира (1885) у Києві. За студент. працю «Будова та розвиток надниркових залоз» нагородж. золотою медаллю. Після закінчення Університету змінив прізвище Ковбасенко на дівоче прізвище матері — Дудченко, тому його перші наук. праці опубл. відповідно під прізвищем Ковбасенко, від 1897 — під подвійним, після 1904 — Дудченко. Лікар. діяльність розпочав у Семирічин. обл. (нині Казахстан); від 1890 продовжив в Одес. карантині, від 1893 — у Канів. пов. Київ. губ., від 1895 — у Хабаров. військ. шпиталі (Росія). Згодом служив у військ. частинах Сибіру. 1896–97 брав участь в організації у м. Сретенськ (Росія) першої бактеріол. лаб. Під час рос.-япон. війни очолював дезінфекц. загін Червоного Хреста. 1906 перебував на стажуванні у Німеччині. 1907–08 — лікар для відряджень, інспектор у справах охорони здоров’я Київ. губерн. управи. Здійснював сан.-гіг. обстеження насел. пунктів, брав участь у ліквідації епідемій черев. тифу в Уман. і Сквир. повітах. 1909 — лікар переселен. організації Єнісей. губ. (Росія). 1910 — керівник мед.-сан. загону з ліквідації епідемії холери на буд-ві залізниці Одеса–Бахмач; 1911 — сан. лікар Зх.-Амур. залізниці. Від 1912 очолював створену ним другу бактеріол. протичумну лаб. на Забайкаллі. Загинув під час бандит. нападу на лаб. Дав епідеміол. оцінку т. зв. блошиним пасовиськам, чим підвердив думку про роль бліх у передачі чуми; вперше довів ідентичність чуми людини і тарбагана, що 1911 підтвердив Д. Заболотний. Наукові праці Д. з епідеміології та епізоотології чуми отримали міжнар. визнання. Одним з перших обґрунтував бактеріол. природу дит. проносів. Вивчав туберкульоз. мікроб, з’ясував роль клітин. елементів крові у боротьбі організму з туберкульоз. інфекцією та в утворенні туберкульоз. петрифікатів. Запропонував методику лікування трахоми. Удосконалював способи транспортування поранених з поля бою. Першим виявив ендемічні вогнища прокази на Забайкаллі. Перебував у Киргизстані, де в результаті вивчення нар. побуту для Київ. акушер.-гінекол. товариства розробив модель дит. колиски, що відповідала нормам гігієни. Одну з вулиць Новомиргорода названо ім’ям Д. У Читі на приміщенні протичум. станції йому відкрито мемор. дошку.

Рекомендована література

1. Казимиров В. В. По следам забытой жизни: Доктор И. С. Дудченко. Чита, 1957;
   Google Scholar Internet
2. Доморадский И. В., Ховтый И. Ф.Иван Степанович Дудченко // Изв. Ир- кут. н.-и. противочум. ин-та. 1957. Т. 16;
   Google Scholar Internet
3. Зеленуха С. І. Пам’яті І. С. Дудченка // МКЖ. 1958. Т. 20, вип. 4;
   Google Scholar Internet
4. Кохан А. Иван Степанович Дудченко (1857–1917) // Сов. здравоохранение Киргизии. 1973. № 5.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю