Дужинський Веніамін Михайлович

ДУЖИ́НСЬКИЙ Веніамін Михайлович (псевд.: Роман, Віктор, Мрійник; 21(за паспортом — 28). 08. 1922, с. Пиняни Люблін. воєводства, Польща — 22. 03. 2006, Львів) — учасник національно-визвольного руху. Член ОУН (від 1941). Навч. у рільничій школі у Красно­ставі (1934–39), де за­ймався антипольс. пропагандою, зокрема роз­клеював листівки, поширював під­піл. літературу, збирав гроші на допомогу політвʼязням, за що 1938 затриманий поліцією і попереджений про від­повід­альність. Закін. укр. гімназію в м. Холм (1941). Зі вступом на території України нім. військ у складі Пн. похід. групи ОУН діяв на Волині. Після арешту 15 вересня 1941 членів Укр. держ. правлі­н­ня та поч. ре­пресій проти учасників похід. груп пере­йшов у під­пі­л­ля. Мешкав у Львові, навч. на буд.-архіт. факультеті Держ. тех. школи (1942–44). З утворе­н­ням УПА (жовтень 1942) разом з ін. студентами ви­їжджав у партизан.від­діли на Холмщину (зокрема у курінь «Сіроманці») з ви­ступами, концертами, нелегал. літ-рою. В під­піл­лі контактував з чл. Проводу ОУН М. Дужим. 1944 затриманий ґестапо, але дорогою до вʼязниці втік. Перед приходом Червоної армії повернувся у рідне село. 1945 за пере­селе­н­ням ви­їхав до Львова й вступив на вечірнє від­діл. архіт. факультету Львів. політех. ін­ституту. 1946 за виготовленими у під­піл­лі документами влаштувався на посаду нач. від­ділу капітал. будівництва Львів. аптеко­управлі­н­ня. Організував по­стача­н­ня медикаментів пов­станцям, сприяв створен­ню таєм. лаб. із виготовле­н­ня глюкози та кальцію в ампулах, роз­по­всюджував ви­да­н­ня ОУН у Києві та Москві, серед них — «Кто такие бандеровцы и за что они борются». У травні 1947 встановив звʼязок із посольством Арґентини в СРСР, мотивуючи його прагне­н­ням роз­шукати двоюрід. брата, який мешкав у Буенос-Айресі. Через секр. посольства пере­давав на Захід ві­домості про злочини більшовиків, діяльність ОУН і бо­йові операції УПА. Згодом їх пові­домляли радіо­станції «Голос Америки» та Бі-Бі-Сі. 22 червня 1949 заарешт., 31 жовтня 1950 за звинуваче­н­ням у під­готовці до зради батьківщини (ви­їзду з СРСР) військ. трибуналом військ МВС Львів. обл. засудж. до 25-ти р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Караґандин. таборах (Казах­стан). У червні 1952 став спів­організатором першої акції протесту — голодува­н­ня з вимогами ви­знати засуджених політвʼязнями та обмежити сваволю адміністрації, за що пере­ведений у Норил. табори (РФ). За участь в організації Норил. пов­ста­н­ня політвʼязнів (травень–серпень 1953) засудж. до роз­стрілу, заміненого тюрем. увʼязне­н­ням у Владимир. вʼязниці (РФ). Звідти етапований до Іркут., а згодом — Воркутин. таборів (усі — РФ), де продовжив акції протесту, за що неодноразово карався у карцері та штраф. ізоляторі. Ухвалою комісії президії ВР СРСР від 28 серпня 1956 до­строково звільнений зі зня­т­тям судимості. Повернувся до Львова, працював прорабом в упр. ре­ставрації памʼяток архітектури. В ніч з 29 на 30 червня 1957 під час спроби встановити у Львові на честь 40-річчя Визв. змагань 1917–21 і 16-ї річниці від­новле­н­ня укр. державності блакитно-жовтий прапор із тризубом і написом «Хай живе незалежна Україна!» та червоно-чорний прапор ОУН з написом «Воля народам — воля людині!» (виготовлені спільно з колиш. звʼязковою ОУН–УПА, політвʼязнем М. Василів) заарешт. спів­роб. КДБ. На слідстві й суді вин­ним себе не ви­знав, заявив про від­мову від рад. громадянства. 12 вересня 1957 засудж. до 25-ти р. таборів з поразкою у правах і забороною мешкати у зх. обл. УРСР на 5 р. На знак не­згоди із вироком оголосив голодува­н­ня, що тривало 40 днів. За касац. скаргами адвокатів 23 жовтня 1957 Верхов. Судом УРСР поперед. вирок замінений на 10 р. увʼязне­н­ня. У місцях покара­н­ня (Іркут. і Мордов. табори, РФ) брав участь у голодува­н­нях та ін. акціях протесту; намалював порт­рети спів­вʼязнів: В. Горбового, М. Сороки, С. Караванського, В. Під­городецького, Ю. Даніеля, Ю. Шухевича та ін. 29 червня 1967 звільнений під адм. на­гляд. На за­проше­н­ня А. Горської 27 серпня 1967 взяв участь у твор. вечорі в її помешкан­ні, де, серед ін., по­зна­йомився з Б. Антоненком-Давидовичем (присутні привітали Д. з 45-річ­чям). Від вересня 1967 — художник-по­становник Черкас. обл. укр. муз.-драм. театру ім. Т. Шевченка (у травні 1968 звільнений з політ. мотивів). Повернувся до Львова, де через заборону прожива­н­ня й від­сутність прописки за­знав пере­слідувань, не міг влаштуватися на по­стійну роботу. На за­проше­н­ня Н. Строкатої-Караванської 1991 разом із дружиною від­відав США. Його картини екс­понувалися у музеях і галереях Вашинґтона, Нью-Йорка, Детройта, Ньюарка та ін. амер. міст, а також у Варшаві та Львові. Реабіліт. 1992. У тому ж році взяв участь у Моск. конф. колиш. вʼязнів ГУЛАГу СРСР. 1993 створив і очолив Львів. асоц. діячів укр. культури. За­ймався громад. діяльністю, часто публікував у пресі стат­ті з актуал. про­блем сусп. життя.

Завантажити статтю