Дука Ірина Михайлівна

ДУ́КА Ірина Михайлівна (18. 11. 1945, м. Горький, нині Нижній Новгород, РФ) — актриса, режисер, педагог. Дружина В. Бессараба. Народний артист України (1992). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2006). Закін. Київ. інститут театр. мистецтва (1968; викл. Л. Олійник). Відтоді працює у Нац. театрі рос. драми ім. Лесі Українки (Київ). Водночас — доцент Київ. інституту театр. мистецтва (1984–97).

Ролі: Долорес («Камінний господар» Лесі Українки), Світлана («Справедливість — моє ремесло» Л. Жу- ховицького), Інна («Діти Ванюшина» С. Найдьонова), Пушкіна («Останні дні» М. Булгакова), Котова («Вечірнє світло» О. Арбузова), Джаніна («Віяло» К. Ґольдоні), Людмила («Пізня любов» О. Островського), Іветта («Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта), Валентина («Зірки на вранішньому небі» О. Галіна), Ада («Генерали у спідницях» Ж. Ануя), Леді Сніруел («Школа скандалу» Р.-Б. Шерідана), Емма («Розлучення по-російськи» Н. Птушкіної), Б’янка («Отелло» В. Шекспіра), Мімі («Трішки ніжності» А. Ніколаї).

Вистави: «Рядові» О. Дударева (1985), «Зірки на вранішньому небі» О. Галіна (1988), «Без вини винні» О. Островського, «Жиди міста Пітера, або Невеселі бесіди при свічках» за братами Стругацькими (обидві — 1991), «Генерали у спідницях» Ж. Ануя (1993), «Розлучення по-російськи» (1999), «Різдвяні мрії» (2001) Н. Птушкіної, «Трішки ніжності» А. Ніколаї (2005).

Літ.: Ирина Дука: «В театре люди иногда бывают священными, а иногда — чудовищами» (Интервью И. Вратаревой) // День. 2006, 2 фев.

Н. М. Рій

Основні ролі

Долорес («Камінний господар» Лесі Українки), Світлана («Справедливість — моє ремесло» Л. Жу- ховицького), Інна («Діти Ванюшина» С. Найдьонова), Пушкіна («Останні дні» М. Булгакова), Котова («Вечірнє світло» О. Арбузова), Джаніна («Віяло» К. Ґольдоні), Людмила («Пізня любов» О. Островського), Іветта («Матінка Кураж та її діти» Б. Брехта), Валентина («Зірки на вранішньому небі» О. Галіна), Ада («Генерали у спідницях» Ж. Ануя), Леді Сніруел («Школа скандалу» Р.-Б. Шерідана), Емма («Розлучення по-російськи» Н. Птушкіної), Б’янка («Отелло» В. Шекспіра), Мімі («Трішки ніжності» А. Ніколаї).

Основні вистави

«Рядові» О. Дударева (1985), «Зірки на вранішньому небі» О. Галіна (1988), «Без вини винні» О. Островського, «Жиди міста Пітера, або Невеселі бесіди при свічках» за братами Стругацькими (обидві — 1991), «Генерали у спідницях» Ж. Ануя (1993), «Розлучення по-російськи» (1999), «Різдвяні мрії» (2001) Н. Птушкіної, «Трішки ніжності» А. Ніколаї (2005).

Рекомендована література

1. Ирина Дука: «В театре люди иногда бывают священными, а иногда — чудовищами» (Интервью И. Вратаревой) // День. 2006, 2 фев.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю