ДУ́ХОВ Микола Леонідович (13(26). 10. 1904, с. Ве­прик, нині Гадяц. р-ну Полтав. обл. — 01. 05. 1964, Москва) — кон­структор військової техніки. Генерал-лейтенант інж.-тех. служби (1954). Доктор технічних наук (1953), член-кореспондент АН СРСР (1953). Сталін. (1943, 1946, 1951) і Ленін. (1960) премії, Державна премія СРСР (1953, 1954). Тричі Герой Соц. Праці (1945, 1949, 1954). Державні нагороди СРСР. Закін. Гадяц. гімназію (1920), Ленінгр. політех. ін­ститут (нині С.-Петербург, 1932). Від 1932 працював на Кіров. заводі у Ленін­граді, зокрема брав участь у створен­ні першого рад. легкового автомобіля «Ленін­град-1». 1936 пере­йшов у СКБ-2, де очолив кон­структор. групу, що за­ймалася модернізацією важкого танка Т-28. На­прикінці 1938 за­пропонував тех. проект важкого танка КВ-1. Танк успішно про­йшов держ. ви­пробува­н­ня і 1939 завод роз­почав його серій. випуск. Д. був провід. кон­структором КВ-1 (1940 при­знач. заст. нач. СКБ-2), а також зробив знач. внесок у створе­н­ня КВ-2. З поч. війни ви­їхав на Урал для налагодже­н­ня виробництва танків КВ на Челябін. трактор. заводі, пере­йменов. у Челябін. Кіров. завод (1943–48 — гол. кон­структор). Під його керівництвом проведено докорін­ну модифікацію середнього танка Т-34, роз­роблено кон­струкції нових типів важких танків КВ-1с, КВ-85, ЙС-1, -2, -3, а також самохід. артилер. установок на їх базі. 1948 залучений до роз­робле­н­ня ядер. зброї, при­знач. заст. гол. кон­структора КБ-11 на спец. обʼєкті «Арзамас-16». 29 серпня 1949 брав участь у ви­пробуван­ні першої рад. атом. бомби. За­пропонована ним кон­струкція вибухового при­строю на­звана «Дух». Від 1954 — директор, гол. кон­структор, наук. кер. філії № 1 КБ-11 (нині Всерос. НДІ автоматики, який носить імʼя Д.). Засн. кон­структор. школи з ядер. боє­припасів. 1981 у рідному селі встановлено погру­д­дя Д., 2004 ВР України ухвалила ріше­н­ня про від­значе­н­ня 100-річчя від його дня народж.