ДУХО́ВНА КОНСИСТО́РІЯ (від лат. consistorium — буквально «спів­присутність») 1) У катол. Церкві — нарада кардиналів щодо найважливіших питань церк. життя. Роз­різняють зі­бра­н­ня Д. к. закриті (при­значе­н­ня кардиналів і єпис­копів), від­криті (окрім кардиналів, присутні і єпис­копи) та над­звичайні (при­йом монарших осіб, вибір папських легатів тощо). 2) У деяких проте­стант. Церквах (євангел.-лютеран., реформат. та ін.) — найвища духовна ін­ституція, що вирішує пита­н­ня, повʼязані з роз­витком і функціону- ва­н­ням конфесії. Масово зʼявилися в 40-х рр. 16 ст. і пере­брали на себе функції єпис­копів. Д. к. у кожній країні формується від­повід­но до місц. традицій (як правило, на чолі — світська особа). 3) У деяких православ. та Вірм. Апостол. Церкві — допоміжна ін­ституція при єпарх. архієреях, що виконувала адм. та судові функції. За­ймалася судовими справами кліру і в деяких випадках справами мирян (шлюб, роз­луче­н­ня, богохульство та ін.). У РПЦ Д. к. зʼявилися після 1712 із введе­н­ням синодал. упр. під впливом традицій укр. православʼя, де при єпарх. архієреях існували «кафедри» із членів кафедрал. духовенства та консисторії, що за­ймалися судовими справами. Від 1744 за роз­порядже­н­ням Синоду всі дорадчі ін­ституції, що існували при архієреях, уніфіковані і на­звані «консисторіями». До їх складу, окрім ченців, допускали біле духовенство, кількість якого, згідно з роз­порядже­н­ням від 1797, мала складати половину Д. к. Структурно Д. к. ділилися на канцелярію (кер. затверджувався і під­порядковувався без­посередньо Синоду) і засі­да­н­ня («присутствія»), що формувалося правлячим архієреєм, який і затверджував прийняті ріше­н­ня.