ДУХО́ВНИЙ САН — пере­бува­н­ня особи на певному рівні духовного служі­н­ня, що є необхідною умовою викона­н­ня від­повід­них церковних функцій. У Д. с. посвячують шляхом здійсне­н­ня над особою від­повід. священ­нодійства, повʼяз., як правило, із покла­да­н­ням рук особами більш високого чи рівного висвячуваному духов. рангу. У православʼї та католицизмі це може бути хіротонія — таїнство священства (по­ставляють диякона, пресвітера та єпис­копа) або ж хіротосія — церк. обряд (по­ставляють читця, спів­аків та ін. церковнослужителів); у проте­стантизмі — обряд покла­да­н­ня рук. Д. с. у деяких реліг. напрямах окремі особи можуть отримати, за їхнім пере­кона­н­ням, з допомогою харизми (Божого дару) або ж після викона­н­ня певних умовностей. Д. с. інколи може пере­даватися у спадок, як це було у ран­ньородовому су­спільстві, коли старший у сімʼї (роді) був одночасно і жерцем. У старозавітні часи, як свідчить Біблія, Арон отримав священство для себе і для всіх своїх нащадків. В ісламі спадковою була влада халіфа (у сунітів) чи верхов. імама (у шиїтів). Посвяту в певний Д. с. здійснюють, за­звичай, лише один раз — не пере­свячують навіть висвячених ін. (але близькою за вірою) конфесією. Кандидатами на отрима­н­ня ви­значеного Д. с. є, як правило, чоловіки, що досягли встановленого за церк. правилами віку. Але поряд із хіротосією жінок, що допускається християн. Церквами, деякі проте­стант. Церкви (пресвітеріан. і лютеран. Церкви США, Єпис­копал. Церква США та ін.) до­зволяють також хіротонію жінок в диякони і пресвітери.