Кремінь

КРЕ́МІНЬ – мінеральне утворення, що скла­дається з кристалічного й амор­фного кремнезему (опалу, халцедону або кварцу). За хім. складом переважно SiO₂. Від кварцу відрізняється мікрокрис­таліч. структурою. К. поширений у природі у вигляді конкрецій, жовен, лінз і пластів, що за­­лягають серед вапняків і крейдових відкладів або у січних на­шаруваннях. Найчастіше трапля­ється в осад. породах. Утворюється при діагенезі осадів, катагенезі гірських порід і при вивітрюванні. Твердість 7. Колір жовтий, бурий або чорний. Злам раковистий. Розрізняють К.: бурокам’яний (спесартин); волокнистий (волокнистий силіма­ніт; волокнистий різновид квар­цу); залізистий і залізний (різновид кварцу, який містить домішки оксидів заліза); малахітовий (хрикозола); нільський (бура яшмова галька з Єгипту); плаваючий (пористий опал або кварц в округлих конкреціях у суміші з халцедоном орган. походження). В Україні поклади К. знаходяться на Волині, Поділлі та Донбасі. Завдяки властивос­ті К. колотися первісні люди на­­давали йому сколами необхід. форми та гостроту робочої поверхні. За допомогою К. також добували вогонь. Саме це мінерал. утворення було тим осн. каменем, який дав назву найраннішому періоду в історії люд­ства – кам’яному віку. На укр. землях виявлено низку тогочас. крем’яних шахт, а також знай­­дено значну кількість крем’яних знарядь праці, наконечників стріл і списів. Нині К. використовують для виготовлення фаянсу, емалей, глазурі та ін.

В. С. Білецький, В. І. Павлишин

Фотоілюстрації

завантажити статтю