Кремінь Дмитро Дмитрович

Визначення і загальна характеристика

КРЕ́МІНЬ Дмитро Дмитрович (21. 08. 1953, с. Суха Іршав. р-ну Закарп. обл. — 25. 05. 2019, Миколаїв) — поет, есе­їст, пере­кладач, публіцист, педагог. Заслужений діяч мистецтв України (2016). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1999). Літ. премії ім. В. Чумака (1987) та ім. В. Свідзінського (2011), культурол. премія ім. М. Ар­­каса (1994). Член НСПУ (1979), АУП (1997). Закін. Ужгород. університет (1975). Учителював. Працював у Миколаєві: 1979–81 — викладач кафедри укр. літ-ри пед. ін­ституту; водночас 1980–2000 — керівник літ. студій «Дже­рела», «Борвій»; 1981–90 — завідувач від­ділу г. «Ленінське племʼя»; від 1991 — завідувач від­ділу культури і духовності, від 2001 — за­ступник гол. ред. г. «Рідне Прибуж­жя». Від 2010 — голова Микол. організації НСПУ. Дебютував 1970 в альманасі «Вітрила». Друкувався у ж. «Ранок», «Вітчизна», «Київ», «Сучасність», «Курʼєр Кривбасу», «Україна», «Дзвін», «London Magazine», «Prism», «Haydenʼs Ferry Review», «Eclectica» та ін. На творчість К. вплинуло зна­йомство із П. Скунцем, І. Чендеєм та Ф. Кривіним. Краєм дитинства та юності К. було Закарпа­т­тя з його тривкою етнокультурою древньої гілки укр. роду, потім його жит­тєва й твор­ча доля чинилася на Побуж­жі. Звідси — діапазон істор. памʼяті, укр. психо­емоційності, роз­ро­ста­н­ня кореневої системи поетового світу. У віршах К. пульсує течія істор. часу; у світову все­проминальність болісно впи­суються сюжети укр. втрат — «де древо роду вічна омела // Вже душить, наче гадь Лаоко­она». Тверезо-драм. світопочува­н­ня надає морал. ціни та чутливої пере­конливості і його інтим. ліриці — «музиці любові». Один із наскріз. мотивів кн. «Пек­­тораль» (від­знач. Державною премією України ім. Т. Шевченка), як і на­ступ. збірок, — проти­стоя­н­ня памʼяті нестримному плинові часу, що змиває в небу­т­тя все колись суще. «Я в столі­т­тях живу», «Я лечу крізь віки» — це поетове заперече­н­ня марноти, яке конкретизується у проти­стоян­ні сусп. де­градації, змальованій гостро і часом ґротескно, із трагіч. сарказмом. Але стереофонія істор. памʼяті зберігає і голоси надії та боротьби: «Ще не все ми утратили, доле моя: // Голо, кволо навколо та соло громить соловʼя // Ув ек­стазі спів­ацького трансу. // І гримлять мені днесь понад грай воро­н­ня // Соловʼї ренесансу». Пере­клав окремі твори з рос. (Б. Пастернака, А. Вознесенсь­кого, Є. Євтушенка, В. Пучкова), груз. (Л. Надарейшвілі, М. Циклаурі), осет. (С. Міндіашвілі, В. Ікаєва), нім. (Г. Гайне), словʼян. (Я. Костру, Л. Фелдека) та ін. мов. Ви­дано зб. «Ольвийский транзит: Из­бран­ные стихотворения» (Н., 2006) у пере­кладі О. Па­влова, трьома мовами «Два береги» (М., 2008; рос. перекл. — В. Пучкова; англ. — С. Іщенко, Р. Торнтон), «Осін­ні яфини» (Уж., 2011; словац. перекл — В. Юрич­кової). Деякі вірші К. пере­кладені груз., осет., чечен. та болгар. мовами.

Тв.: Травнева арка. К., 1978; Пів­ден­не сяйво. О., 1982; Танок вогню. О., 1983; Бурштиновий журавель. К., 1987; Шлях по зорях. К., 1990; Пектораль. М., 1997; Елегія троянського вина. М., 2001; Літопис: Ви­бране. М., 2003; Атлантида під вербою: Вибр. поезії. К., 2003; Синопсис. К., 2003; Полюва­н­ня на дикого вепра. К., 2006; Літній час: Лірика. М., 2007; Лампада над Синюхою. М., 2007 (спів­­авт.); Ви­брані твори. О., 2007; Скіфське золото. К., 2008; Замурована музика. К., 2011.

Літ.: Качан А. Поетична іскра Дми­тра Кременя // ЛУ. 1999, 13 трав.; Шу­­ляр В. Поетичне світовід­чу­т­тя Дмитра Кременя // Дивослово. 2000. № 1; Маляров А. Елегія троянського вина Дмитра Кременя // Вітчизна. 2001. № 9–10; Бібліо­графія Д. Кременя // Закарп. митці-лауреати Нац. премії ім. Т. Шевченка: Бібліогр. покажч. Уж., 2008; Дзюба І. Дмитро Кремінь: роз­мова з добою на краю прірви // Веч. Николаев. 2008, 21 авг.; Базилев­сь­кий В. Мінерал поезії: про лірику Дми­тра Кременя // ЛітАкцент: Альм. К., 2009. Вип. 1; Кремінь Т. Полівимірна рецепція Т. Шевченка у творчості Д. Кре­­меня // Cultura Ucraineana contem­pora­­na intre canonul traditional si noile para­­digme de afirmare. Cluj-Napoca, 2010; Ко­зак С. Дмитро Кремінь: «Поезія не вмирає, лише змінює свій образ» // ЛУ. 2011, 16 черв.; Гладишев В. «Треба жити, щоб жити — вона…» // Метод. діа­­логи. 2011. № 9–10.

І. М. Дзюба

Завантажити статтю