Крищинці
КРИ́ЩИНЦІ — село Тульчинського району Вінницької області, осередок гончарства. Знаходиться на невеликій р. Тарасівка (бас. Південного Бугу), за 75 км від обл. центру, за 7 км від райцентру та за 21 км від залізнич. ст. Журавлівка. Площа 5 км2 . Насел. 1573 особи (2001), переважно українці. Тривалий час на цих землях існувало 2 окремих села: Хорошівка (пізніше — Захаряшівка; засн. у 15 ст.) і Хрещенці (пізніше — К.; засн. у 17 ст.). Поступово вони злилися в одне село (2-а пол. 20 ст.). Ці поселення неодноразово зазнавали руйнувань під час нападів татар. загонів. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького та гайдамац. русі. Після 2-го поділу Польщі 1793 — під владою Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — у складі Брацлав. пов. Поділ. губ. У 1720-х — 1860-х рр. села належали польс. магнатам Потоцьким (після польс. повстання 1863–64 тульчин. маєток конфіскував рос. уряд). 1765 споруджено деревʼяну церкву св. великомученика Димитрія, а 1900 на її місці — камʼяну (збереглася донині).
У 1860-х рр. відкрито церк.-парафіял. школу. 1885 у К. мешкало 1460, у Захаряшівці — 537, 1892 — відповідно 1895 і і 537, за переписом 1897 — 2234 і 670 осіб. Наприкінці 19 ст. у них функціонували 4 млини. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у червні 1920 остаточно встановлено більшовицьку. 1932–33 від голоду померло 128 осіб. Частину жит. репресовано. Від липня 1941 до березня 1944 — у румун. зоні окупації. Нині у К. — заг.-осв. і допоміжна школи, дошкіл. навч. заклад; Будинок культури, бібліотека (крім книжк. фонду, має народозн. куточок, де зібрані речі нар. вжитку, подаровані. жит.); фельдшер.-акушер. пункт. Діє реліг. громада УПЦ МП. Здавна у К. розвинуті різноманітні кустарні промисли. Оскільки тут є поклади високоякіс. глини, то найбільшої популярності набуло гончар. мистецтво.
Від кін. 18 ст. крищинец. глиняні посуд (макітри, глечики, горнята) і дит. іграшки-пищики (птахи, баранці тощо) щороку у знач. кількостях продають на ярмарках у Тульчині, Брацлаві (нині смт), Немирові (обидва — нині Вінн. обл.) та ін. насел. пунктах. Для багатьох жит. гончарювання було спадк. справою. На поч. 20 ст. у К. працювали понад 150 сімей гончарів. Особливо відзначалися гончар. витвори родин Гончарів, Касіянів, Ковтунів, Корчаків, Кравців, Кузиків, Луцишиних, Мельників, Погонців, Свіргунів. Почесні звання «Засл. майстер нар. творчості України» отримали І. Гончар та його учень О. Луцишин. Нині серед кращих гончарів на Поділлі — Сергій і Світлана Погонці. У К. також займаються різьбярством, соломоплетінням, вишиванням і писанкарством. Роботи кришинец. майстрів експонувалися у багатьох містах України та за кордоном. 5–30 жовтня 2012 у Нац. музеї літ-ри України (Київ) у рамках Всеукр. культ.-мист. акції «Мистецтво одного села» відбувалася виставка, присвяч. нар. творчості К. (доповнювали експозицію кришинец. старовинні ікони, ткані рушники, скатерки, килими, налавники, доріжки, жін. одяг, терн. хустки, обряд. хліба). У Нац. музеї архітектури та побуту України (Київ) є хата кін. 19 ст., привезена з К.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
