Крищинці

Визначення і загальна характеристика

КРИ́ЩИНЦІ  — село Тульчинського району Він­ницької області, осередок гончарства. Знаходиться на невеликій р. Тарасівка (бас. Південного Бугу), за 75 км від обл. центру, за 7 км від райцентру та за 21 км від залізнич. ст. Журавлівка. Площа 5 км² . Насел. 1573 осо­би (2001), переважно українці. Тривалий час на цих землях існувало 2 окремих села: Хорошівка (пізніше — Захаряшівка; засн. у 15 ст.) і Хрещенці (пізніше — К.; засн. у 17 ст.). Поступово вони злилися в одне село (2-а пол. 20 ст.). Ці поселення неодноразово зазнавали руйну­вань під час нападів татар. заго­нів. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельниць­кого та гайдамац. русі. Після 2-го поділу Польщі 1793 — під владою Рос. імперії. У 19 — на поч. 20 ст. — у складі Брацлав. пов. Поділ. губ. У 1720-х — 1860-х рр. села належали польс. магнатам Потоцьким (після польс. повстан­ня 1863–64 тульчин. маєток кон­фіскував рос. уряд). 1765 споруджено дерев’яну церкву св. великомученика Димитрія, а 1900 на її місці — кам’яну (збереглася донині).

У 1860-х рр. відкрито церк.-парафіял. школу. 1885 у К. мешкало 1460, у Захаряшівці — 537, 1892 — відповідно 1895 і і 537, за переписом 1897 — 2234 і 670 осіб. Наприкінці 19 ст. у них функціонували 4 млини. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у червні 1920 ос­таточно встановлено більшовицьку. 1932–33 від голоду померло 128 осіб. Частину жит. репресовано. Від липня 1941 до березня 1944 — у румун. зоні окупації. Нині у К. — заг.-осв. і допоміжна школи, дошкіл. навч. заклад; Будинок культури, бібліотека (крім книжк. фонду, має народозн. куточок, де зібрані речі нар. вжитку, подаровані. жит.); фельдшер.-акушер. пункт. Діє реліг. громада УПЦ МП. Здавна у К. розвинуті різноманітні кустарні промисли. Оскільки тут є поклади високоякіс. глини, то найбільшої популярності набуло гончар. мистецтво.

Від кін. 18 ст. крищинец. глиняні посуд (макітри, глечики, горнята) і дит. іграшки-пищики (птахи, баранці тощо) щороку у знач. кількостях продають на ярмарках у Тульчині, Брацлаві (нині смт), Немирові (обидва — нині Вінн. обл.) та ін. насел. пунктах. Для багатьох жит. гончарювання було спадк. справою. На поч. 20 ст. у К. працювали понад 150 сімей гончарів. Особливо відзначалися гончар. витвори родин Гончарів, Касіянів, Ковтунів, Кор­чаків, Кравців, Кузиків, Луцишиних, Мельників, Погонців, Свір­гунів. Почесні звання «Засл. май­стер нар. творчості України» отри­мали І. Гончар та його учень О. Луцишин. Нині серед кращих гончарів на Поділлі — Сергій і Світлана Погонці. У К. також займаються різьбярством, соломоплетінням, вишиванням і писанкарством. Роботи кришинец. майстрів експонувалися у багатьох містах України та за кордоном. 5–30 жовтня 2012 у Нац. музеї літ-ри України (Київ) у рамках Всеукр. культ.-мист. акції «Мистецтво одного села» від­бувалася виставка, присвяч. нар. творчості К. (доповнювали експозицію кришинец. старовинні ікони, ткані рушники, скатерки, килими, налавники, доріжки, жін. одяг, терн. хустки, обряд. хліба). У Нац. музеї архітектури та побуту України (Київ) є хата кін. 19 ст., привезена з К.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю