Довгович Левко
ДОВГО́ВИЧ Левко (29. 09. 1935, Ужгород) — український хоровий диригент і культурно-освітній діяч у Словаччині. Батько Святослава та Ігоря Довговичів. Заслужений діяч мистецтв України (2020). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2007). У 1950 заарешт. і за звинуваченням в укр. націоналізмі засудж. до 10-ти р. труд. таборів. Відбував покарання у Воркутин. та Іркут. обл. 1954–56 — керівник чол. хору, камер. оркестру ув’язнених. Звільн. 1956. Закін. екстерном Ужгород. муз. училище (1957), у Празі — консерваторію (1962; кл. диригування А. Шпідри) та філос. факультет Карлового університету (1974). Диригент Укр. хору у Празі (1957–63); у Пряшеві — хормейстер Піддуклян. укр. нар. ансамблю (1963–65), методист нар. худож. самодіяльності Культур. союзу укр. трудящих (1965–71); засн. і кер. укр. молодіж. ансамблю «Весна» (1965–71); у Кошицях — укр. мішаного хору «Ластівка» та греко-катол. церк. хору (1967–70), укр. драм. колективу «Думка» (1967–71). У зв’язку із забороною керувати укр. хорами 1971–86 працював на буд. підприємствах. 1985 створив хор «Карпати», з яким виступав у містах Словаччини, Австрії, Бельгії, Болгарії, Польщі, Угорщини, України. Організатор Міжнар. фестивалів духов. пісні візант. обряду. Президент Європ. конгресу українців (1997–2007), заступник голови Світ. конгресу українців (1998–2003).
Рекомендована література
- Симчич М. Фанатик української пісні // УкрС. 1996, 10 жовт.;
- Довгович С. Присвятив життя народній справі (Батькові до його життєвого ювілею син Святослав) // Укр. вісн.: Альм. Л.; Респ Комі; Дубно, 2000. Вип. 1(8); Мушинка М. Від в’язня ГУЛАГу до президента конгресу // Дукля. 2005. № 5;
- Лукаш І. У Московській «Бутирці» від розстрілу його врятувало… неповноліття // Ужгород. 2005, 19 листоп.
Завантажити статтю
