Довірче товариство

ДОВІ́РЧЕ ТОВАРИ́СТВО  — товариство з додатковою відповідальністю, що здійснює пред-ставницьку діяльність відповідно до договору, укладеного між довіреними особами та довірителями щодо управління майном. Зазначена угода має назву договору довір. управління. Передача майна у довірче упр. не зумовлює переходу права власності на нього до довіреної особи. Д. т. на підставі дотримання встановлених державою ліцензій. умов проводить довірчі операції та надає фінанс. (траст.) послуги з питань довір. упр. майном. Ідея надання траст. послуг (від англ. trust — довіра) виникла у Стародав. Єгипті у зв’язку з розподілом праці у сфері використання чужої власності в госп. кругообігу та збереженні майна фараонів і чл. їх сімей. Перші трасти (у сучас. розумінні) заснували в 12–13 ст. у Великій Британії монахи-францисканці. У США перші трасти виникли на поч. 19 ст. Попередниками відомих нині амер. банків (Сiticorp, BNY та ін.) були траст. компанії, які отримували чартери (дозволи) від урядів відповід. штатів на здійснення довір. операцій. Згодом представники траст. і банків. бізнесу в США отримали можливість для подальшого розподільчо-поєднаного розвитку (такий підхід поступово впроваджують європ. і япон. банки).

Нині терміном «траст» окреслюють довірчі відносини між екон. агентами, один із яких бере на себе відповідальність за довірче упр. власністю клієнта на його користь або на користь третьої сторони (за домовленістю). Наявність довіреності чи встановлення опікунства з персоніфікацією відповід. прав є визначал. рисою формування довір. відносин. Майно, передане у довірче упр., складають грош. кошти, цінні папери та документи, що засвідчують право власності довірителя, а також ін. майно (матеріал. активи). Довіритель — юрид. особа чи громадянин, які передають Д. т. повноваження власника належ. їм майна відповідно до умов укладеного договору. Довірена особа — працівник (учасник) Д. т., який від його імені здійснює довірчі операції. Вони особисто виконують свої обов’язки перед довірителями, а їх дії мають бути спрямовані виключно на реалізацію інтересів довірителів. Як учасники Д. т., довірені особи відповідають за його зобов’язаннями своїми внесками до статут. капіталу, а при недостатності цих сум — додатково належ. їм майном у визнач. розмірі, відповідно до внеску кожного учасника (в Україні — у п’ятикрат. розмірі). Вартість майна, яким управляє довірена особа в інтересах довірителя, не повинна сумарно перевищувати частки цієї особи у статут. капіталі Д. т. і, відповідно, її особистої додатк. відповідальності. Спектр довір. операцій при реалізації відповід. фінанс. послуг достатньо широкий і охоплює комплекс питань щодо збереження, розпорядження та обслуговування майна довірителів. Серед них — осн. і додатк.: розміщення (інвестування) вільних коштів довірителів у прибутк. проекти з солідар. або непропорц. розподілом ризику; прийняття цільових заощаджень з метою їх капіталізації для купівлі високовартіс. майна у майбутньому; фінанс. консультування; отримання дозволів (патентів, ліцензій) від імені клієнта та за його дорученням; купівля-продаж і збереження цінних паперів; виконання агент. і андеррайтер. функцій, а також обов’язків інвестиц. керуючого; реалізація портфел. стратегії інвестування; тимчас. упр. справами компанії, що реорганізується (ліквідується); реєстрація інвестицій за кордоном тощо. Оскільки здійснення більшості довір. операцій потребує тісної взаємодії з фінанс. установами (особливо з банками), у цій галузі, окрім Д. т., працюють й ін. структури — банки, страхові компанії, різні фінанс. об’єднання (фонди, пули). У великих банках траст. активи часто дорівнюють або перевищують їх власні активи. Дохід довірителя може складатися з трьох частин: очікуваного прибутку від операцій з його майном; надприбутку, отриманого від узгодженого ризикованого упр. майном; довір. бонусу — премії, сплаченої відповідно до умов договору. Д. т. й ін. структури, що проводять довірчі операції, розподіляють ризики, пов’язані з наданням відповід. фінанс. послуг, шляхом використання інструментарію портфел. менеджменту, паралел. роботи у різних секторах економіки та хеджування — укладення продавцем (покупцем) договору на купівлю (продаж) товару й одночасного укладення протилеж. угоди, згідно з якою продавець укладає угоду на купівлю, а покупець — на продаж товару, внаслідок чого будь-яка зміна ціни приносить продавцям і покупцям збитки від одного товару і вигоду від ін.

Функціонування Д. т. в Україні пов’язане з застереженнями щодо недосконалості правових засад регулювання їх діяльності. Командно-адм. економіка до поч. 1990-х рр. виключала будь-які форми фінанс. посередництва, зокрема і довірче упр. майном. Першим норматив. документом, що регулював діяльність Д. т., став Декрет КМ України «Про довірчі товариства» від 17 березня 1993. Під час «траст. буму» в Україні у 1993–94 Д. т., використовуючи недосконалість регулятивно-правової бази, надавали послуги у різних сегментах ринку — фінанс., товар., приватизаційному. Але оскільки гроші є абсолютно ліквід. фінанс. активом, переважна частина Д. т. ажіотажно розвивалась як міні-банки у напрямку залучення грош. коштів насел. без дієвого контролю. За спекулятив. траст. схемами діяли багатообіцяючі недерж. пенсійні фонди, різні «будинки селенгу» та ін. Оманлива реклама-обіцянка надвисоких відсотків, наївність більшості довірителів і шахрайство довірених осіб зумовили виникнення та швидкий крах перших фінанс. пірамід. Початк. спекулятив. розвиток траст. бізнесу призупинено наприкінці 1995 Постановою ВР України «Про усунення зловживань в процесі залучення суб’єктами підприємницької діяльності грошових коштів населення», що обмежила довірчі операції. Зокрема Д. т. заборонялось залучати гроші насел., а також (з певних причин) призупинялася держ. реєстрація нових Д. т., значна частина котрих поступово ліквідувалась. Д. т., що залишились, у 2-й пол. 90-х рр. і надалі реалізовували угоди переважно у сфері приватизації та постприватизац. менеджменту. Нині галузь довір. упр. майном поєднує взаєм. ризик Д. т. і його клієнта-довірителя внаслідок недостат. регламентації надання таких послуг і низки регулятив. неузгоджень у частині захисту прав власності. Подальший розвиток Д. т. знач. мірою залежить від удосконалення відповід. чинної законодавчо-норматив. бази, розроблення і ухвалення нових правових актів.

Завантажити статтю