Долина

ДОЛИ́НА – від’ємна лінійно витягнута форма рельєфу земної поверхні, що має загальний похил від верхів’я до гирла. Утворюється переважно у результаті ерозійної діяльності постій. або тимчас. водотоків. Місцерозташування долин зумовлене насамперед тектонічним фактором. Первинні форми ерозійних Д. — яри та балки. В умовах вологого клімату утворюють долинно-яружні системи, характерні для тер. України. Глибина та ширина Д. залежить від віку, потужності водного потоку, геол. будови та тектон. режиму місцевості, положення базису еро- зії та заг. фізико-геогр. умов території. Верхів’я Д. річок найчастіше мають вигляд водозбір. лійок або ж починаються льодовик. цирком. Побл. гирла іноді формуються конуси виносу та дельти або морські затоки та естуарії, губи. В нижніх частинах течій річок Д. мають звивистий характер і утворюють меандри. У зрілих Д. виділяють: дно у складі річища постій. чи тимчас. водотоку та заплави; схили, на яких простежуються тераси; корінний берег. За морфологією дуже різняться Д. рівнин. та гірських річок: перші мають велику ширину при відносно незнач. глибині, похилах та крутизні схилів; другі — значну глибину при відносно невеликій ширині та різко нерівномірне падіння від витоку до гирла, часто з водоспадами. За попереч. профілем Д. може мати форми каньйону, V- та U-подібну, коритоподібну та ін. Після припинення дії водного потоку Д. можуть бути перероблені ін. процесами, спричиненими льодовиками (троги, фіорди), вітром (ваді), морем тощо. Підводні Д. є продовженням великих річк. Д. суші на шельфі. До зрілих сформ. річк. долин приурочені розсипища корис. копалин (алмазів, золота, платини, олова, титану, ільменіту). Використовують під сінокоси та вирощування с.-г. культур. В їхніх межах найчастіше розташ. населені пункти.

С. Ю. Бортник