Домашні господарства

ДОМА́ШНІ ГОСПОДА́РСТВА — економічні одиниці у складі однієї або більше осіб, які по­стачають економіці ресурси та використовують отримані за них гроші для купівлі товарів і послуг з метою задоволе­н­ня власних потреб. Домогосподарство, що виникло в епоху первіснообщин. ладу, з моменту своєї появи виражає екон. само­стійність окремої сімʼї або індивіда у від­творен­ні індивідуал. робочої сили, її часткову від­окремленість у виробництві та споживан­ні матеріал. благ. Хоча домогосподарство має багатовікову історію, в екон. науці воно інтер­претоване по-різному. Пред­ставники неокласич. напряму роз­глядають Д. г. пере­важно на мікрорівні, базуючись на постулаті про рац. поведінку індивіда щодо роз­поділу влас. доходу між спожива­н­ням і заощадже­н­ням. Гол. функціями Д. г. вони вважають на­да­н­ня факторів виробництва ін. екон. субʼєктам і викори­ста­н­ня отриманого з них доходу для спожива­н­ня та на­громадже­н­ня. Однак пріоритет неокласики від­дають спожив. функції — вони тлумачать Д. г. як узагальнений елемент спожив. сфери економіки, а інтереси споживача роз­глядають як першооснову будь-якого су­спільства, що є дещо однобіч. під­ходом до даної про­блеми. Пред­ставники кейнсіан. напряму зосереджують увагу на роз­гляді не окремого домогосподарства, а їх сукупності (т. зв. екон. сектор хаусхолдів). Вони досліджують сукуп. обсяг попиту, предʼявлений сектором домогосподарств; заг. обсяг пропозиції та заощадже­н­ня, що ви­значають темпи зро­ста­н­ня економіки; обсяг випуску, рівень зайнятості та ін. макроекон. величини. У роботах пред­ставників ін­ституц. напряму досліджені різні аспекти діяльності домогосподарств (демогр., соц., статеві, психол., нац. тощо). Терміном «Д. г.» у англомов. екон. літературі по­значають групу людей, які по­єд­нують свої доходи, мають спіл. власність і разом ними роз­поряджаються. Згідно з най­простішою моде­л­лю кругообігу в макро­економіці, Д. г. надають різні вироб. ресурси (свою робочу силу і заощадже­н­ня, якими володіють) у роз­порядже­н­ня під­приємств, а в обмін отримують заробітну плату, від­сотки та диві­денди від прибутків під­приємств. Під­приємці використовують робочу силу й заощадже­н­ня для виробництва товарів і послуг, які вони реалізують домогосподарствам. Остан­ні оплачують товари та послуги за допомогою грошей, отриманих від продажу своєї робочої сили й позича­н­ня своїх заощаджень фірмам. Екон. поведінка домогосподарств є ви­значал. чин­ником формува­н­ня сукуп. пропозиції та попиту. В Системі нац. рахунків Д. г. — ін­ституц. сектор, що охоплює невеликі групи людей, які мешкають в одних приміще­н­нях; само­стійні у роз­поряджен­ні своїми фінанс. та ін. ресурсами; ведуть спільне спожива­н­ня певних видів товарів і послуг (найчастіше — житла та їжі). Сукуп. дохід Д. г. складають первин­ні й вторин­ні доходи. Первин­ні — доходи від вироб. діяльності (з найму, від самозайнятості, оплата праці грошима та натурою, змішаний дохід, від особистого під­соб. господарства) та від власності на фінанс. активи (цінні папери, депозити у банках), які включають від­сотки за банків. депозитами, диві­денди, вилуче­н­ня доходу власниками під­приємств, ренту, дохід власників страхових полісів і від власності на невироблені активи (землю та ін.). До вторин. доходів від­носять поточні трансферти: пенсії, стипендії, допомоги, страхові виплати, матеріал. і гуманітарну допомогу, дохід від спадку, допомоги пере­селенцям тощо. Виключе­н­ня з суми сукуп. доходу податк. виплат й ін. обовʼязк. платежів утворює наяв. сукуп. дохід. Осн. обʼєктами макроекон. регулюва­н­ня економіки Д. г. є їх внесок у ВВП; взаємовід­носини з державою, сферою виробництва та бізнесу; доходи, спожива­н­ня і заощаджувал. політика.

Завантажити статтю